«Мовні ґрати»

Gegriffen schon, Herr,ineinander verkrallt, als wärder Leib eines jeden von unsdein Leib, Herr.Bete, Herr,bete zu uns,wir sind nah.Windschief gingen wir hin,gingen wir hin, uns zu bückennach Mulde und Maar.Zur Tränke gingen wir, Herr.Es war Blut, es war,was du vergossen, Herr.Es glänzte.Es warf uns dein Bild in die Augen, Herr.Augen und Mund stehn so offen und leer, Herr.Wir haben getrunken, Herr.Das Blut und das Bild, das im Blut war, Herr.Bete, Herr.Wir sind nah. TENEBRAE[1] Близько ми, Боже,близько й досяжно.На дотик вже, Боже,сплетені у клубок, немовбиплоть кожного з нас —це Твоя плоть, Боже.Молися, Боже,молися до нас,ми близько.Косим вітром ішли ми сюди,йшли ми сюди нахилитисьв лощини, в яруги.До водопою ішли ми, Боже.Це була кров, кров,пролита Тобою, Боже.Вона мерехтіла.Твій образ вона нам донесла до віч, Боже.Очі й вуста в нас відкриті й порожні, Боже.Ми напилися, Боже.Крові й образу Твого, що плавав у ній, Боже.Молися, Боже.Ми зовсім близько. DIE BLUME Der Stein.Der Stein in der Luft, dem ich folge.Dein Aug, so blind wie der Stein.Wir warenHände,wir schöpften die Finsternis leer, wir fandendas Wort, das den Sommer heraufkam:Blume.Blume — ein Blindenwort.Dein Aug und mein Aug:sie sorgenfür Wasser.Wachstum.Herzwand um Herzwandblättert hinzu.Ein Wort noch, wie dies, und die Hämmerschwingen im Freien. КВІТКА Камінь.Камінь в повітрі, я стежив за ним.Око твоє, незряче, мов камінь.Ми булидолонями,ми темряву вичерпали до дна, ми словознайшли, що зійшло на вершину літа:квітка.Квітка — незряче слово.Око твоє й око моє:вони дбаютьпро воду.Зростання.Стінку серця за стінкою серцягортає воно.Ще слово, як це, й молоточкизаграють у вільнім просторі. WEISS UND LEICHT Sicheldünen, ungezählt.Im Windschatten, tausendfach: du.Du und der Arm,mit dem ich nackt zu dir hinwuchs,Verlorne.Die Strahlen. Sie wehn uns zuhauf.Wirtragen den Schein, den Schmerz und den Namen.Weiß,was sich uns regt,ohne Gewicht,was wir tauschen.Weiß und Leicht:laß es wandern.Die Fernen, mondnah, wie wir. Sie bauen.Sie bauen die Klippe, wosich das Wandernde bricht,sie bauenweiter:mit Lichtschaum und stäubender Welle.Das Wandernde, klipenhaft winkend.Die Stirnenwinkt es heran,die Stirnen, die man uns lieh,um der Spiegelung willen.Die Stirnen.Wir rollen mit ihnen dorthin.Stirnengestade.Schläfst du?Schlaf.Meermühle geht,eishell und unerhört,in unsern Augen.