За моїм сигналом струнний квартет знов узявся до своїхінструментів і почав грати, а тим часом Сатана, це неперевершене втілення несамовитої люті, стрибав, гарчав і кидався на нас. Музики вибрали скерцо з фортепіанного квінтету Шостаковича.
Скерцо зазвичай веселять публіку, але нестримні вихоризвуків, що звучать у більшості з них, роблять їх ідеальним акомпанементом для нічних жахіть і шаленства хижого динозавра.
Гуп! Могутня голова знов і знов билася об скло. Тривалийчас наш Сатана полосував зубиськами вікно, залишаючи на склі довгі подряпини.
Філіп усім тілом притисся до вікна, щоб до межі можливогоскоротити відстань між собою і невблаганною смертю в подобі динозавра. Кожного разу, як паща вбивці намагалася його вхопити, він скрикував від захвату. Я розумів бажання малого підібратися якомога ближче. Мені було дещо про це відомо.
У його віці я теж був таким.
Коли Сатана врешті виснажився і поплентався кудись упоганому гуморі, я повернувся до де Шервілів. Філіп теж возз’єднався з родиною. Його бліде обличчя виглядало щасливим.
Як і обличчя його сестри. Я помітив, як неглибоко вонадихала.
– Ви впустили серветку. – Я подав її Мелюзині. Всерединібула схована рекламна мапа, що показувала станцію Гілтоп і табір з наметів за нею. Один із наметів було обведено, а нижче написано: «Коли всі танцюватимуть».
Я підписав її «Дон».
– Коли я виросту, то стану палеонтологом, – палко сказавмалий. – І не анатомістом чи єгерем, а біхевіористом. – Тут хтось прийшов забрати його додому. Його батьки залишались на танці, а Мелюзини вже і близько не було – вона рушила до Гокінсового намету.
– Молодець, – сказав я, поклавши руку на плече хлопця. –Приходь, як отримаєш освіту. Буду радий показати тобі що й до чого.
Малий пішов.
Того вечора відбулося його навернення. Я точно знав, щоце таке. У мене воно сталося перед Зелінґеровою фрескою «Епоха рептилій» у музеї Пібоді в Нью-Гевені. Це було ще до відкриття подорожей у часі, коли найживіші динозаври, яких ми знали, були намальовані. Зараз я міг би вказати на сотні неточностей у тому, як їх зображали. Але того далекого сонячного ранку, в Атлантиді моєї юності, голову мою розпирали питання, і я просто стояв біля тих ящерів, поки мати не потягла мене далі.
Мені було справді шкода. Філіп так горів цікавістю ізахопленням. Він став би великим палеонтологом, я це ясно бачив. Втім, йому не
Комментарии к книге «Скерцо з тиранозавром», Майкл Суэнвик
Всего 0 комментариев