Джина вовтузилася з невисокою триногою. Весело нампомахавши, вона знову взялася до роботи. У шортах кольору хакі та ще з тим білявим хвостиком на голові вона здавалася типовим захопленим наукою дівчиськом. Але Джині було призначено стати однією з кращих завробіхевіористів у світі, і вона теж знала це. Чутки поширилися, незважаючи на всі наші зусилля.
Тепер Джина задкувала до станції, на ходу розмотуючизапалювальний дріт. Вікна станції були на другому поверсі, а єдиним отвором у стінах першого були броньовані двері.
– Для цієї демонстрації Джині доведеться зайти всередину,– сказав я. – Ніхто не захоче опинитися назовні без захисту після того, як приманка спрацює.
– А що в ній? – гукнув хтось.
– Кров трицератопса. Мисподіваємось принадити хижака, а може, навіть, і короля хижаків – самого тиранозавра-рекса. – Серед гостей прокотилося схвальне бурмотіння. Про цього хлопця чули усі. Він був справжньою зіркою. Я легко перемкнувся в режим лекції. – Якщо розкрити череп тиранозавра, то можна побачити надзвичайно велику нюхову частку мозку, відношення якої до загального його об’єму найбільше серед усіх тварин за винятком грифів. Рекс може винюхати свою здобич, – зазвичай це падло, але я не став казати цього вголос, – за кілька миль. А тепер слідкуйте уважно.
Приманка вибухнула і перетворилася на клуби рожевоготуману.
Я кинув оком у бік столу де Шервілів і побачив, як Мелюзинавитягла ногу зі своїх шпильок і провела нею Гокінсових штанях. Той почервонів.
Її батько нічого не помітив. Мати, – мачуха, якщо бутиточним, – та все побачила, але не надала цьому значення. Для неї це було цілком зрозумілою жіночою поведінкою. Я не міг не зауважити, які в Мелюзини гарні ніжки.
– На це знадобиться кілька хвилин. Поки ми чекаємо,дозвольте звернути вашу увагу на відмінні тістечка від нашого шеф-кухаря Руперта.
Я вклонився під увічливі оплески і почав обхід столиків. Дотепнийжарт одним, слова захоплення іншим. Світ уже давно зупинився б, якби його коліщата не змащували лестощами.
Поки я дістався столу де Шервілів,Гокінсове обличчя геть ізблідло.
– Сер! – він скочив на ноги. – На одну хвилинку, будьласка.
Він майже тягнув мене від столу.
Коли ми залишилися наодинці, він аж затинався:
– Т-та юна леді, в-вона х-хоче…
– Знаю я, чого вона хоче, – спокійно сказав я. – Вона вже
Комментарии к книге «Скерцо з тиранозавром», Майкл Суэнвик
Всего 0 комментариев