Я і сам був палеонтологом, поки мене не підвищили. Теперже я, у смокінгу та підперезаний камербандом, походжав залою і стежив, щоб усе пройшло гладенько.
Офіціанти з’являлися нізвідки і щезали в нікуди. Вонитікали за ширму, що закривала тунель у часі, і миттю вискакували звідти, несучи густо заставлені таці: стиракозаврові медальйони під моцарелою з молока мастодонта для цінителів червоного м’яса; присипаний мигдалем археоптерикс для тих, кому миліше м’ясо біле; фенхель і радіккіо для вегетаріанців.
І все під музику, за приємними балачками та ще на тлі найкращоговиду в усьому всесвіті.
До столу малого – тобто, до столу родини де Шервіль, – приставилиДональда Гокінса. Якщо вірити плану розміщення гостей, то флегматичний огрядний чоловік був Жераром, батьком-годувальником. Жінку поруч із ним звали Даніелою. Колись давно вона стала його трофейною дружиною, а тепер елегантно старіла. Далі сиділа пара їхніх гостей – подружжя Кадіґанів. Цих, здавалось, усе трохи приголомшувало. Певно, це наближений до Жерара працівник із дружиною. Вони багато не балакали. Насуплена дочка де Шервілів, Мелюзина, одягла коротку чорну сукню, що ніби ненароком відкривала поглядам ідеальні груди. Вона виглядала знудженою і неспокійною – просто втілені клопоти. Останнім був той хлопець на ім’я Філіп.
Я уважно наглядав за ними через Гокінса. Я нерозраховував на те, що новенький довго протримається, але він причарував усіх за своїм столом. Молодий, показний, ввічливий – у нього було все. Я помітив, як Мелюзина відкинулася назад на стільці, мовчки оцінюючи з-під темних вій. Відповідаючи на якесь питання юного Філіпа, Гокінс блиснув хлопчачою, безтурботною посмішкою. Через усю залу я відчував жар поклоніння малого своєму герою.
А тоді пискнув мій годинник, і я мусив стрибнути зпізнього крейдового періоду на кухню Головної бази у 2140-му році.
Там на мене вже чекав офіцер Служби безпеки часу. ПризначенняСБЧ загалом полягає у тому, щоб не допускати часових парадоксів, бо інакше Незмінні позбавлять нас права переміщень. Більшість людей думає, що подорожі в часі винайшли недавно, і зробили це люди. Це тому, що наші благодійники не хочуть розголошувати свою присутність.
На кухні усі галасували. Один із офіціантів нахилився вперед,
Комментарии к книге «Скерцо з тиранозавром», Майкл Суэнвик
Всего 0 комментариев