«На Місяці»

716

Описание

Фантастична повість видатного вченого-теоретика, засновника сучасної космонавтики, педагога та письменника.



9 страница из 32
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.

Ми перетворилися на якихось стрибунів, як от коники або жаби

А ось і Місяць, остання кватиря. Він нас здивував, бо його поперечник видавався разів у три-чотири більший, ніж діяметр раніше баченого місяця; та й блищав він яскравіше, ніж удень на Землі, коли він віддавав біленькою хмаркою… Тиша… Ясна погода… На небі ні хмарки… Не видно ні рослин, ні тварин. Пустеля з чорним одноманітним склепінням та з синім мерцем — сонцем… Ні озера, ні річки, ні краплі води. Хоч би обрій білів — це показало б, що є хоч пара, але й він такий самий чорний, як і все небо.

Немає вітру, що гойдає верхів’я дерев і шелестить травою на землі… Не чути цвірінькання коників… Не видно ні птахів, ні барвистих метеликів. Тільки гори та гори, жахливі, височенні гори, верхів’я яких, проте, не блищать від снігу… Ніде ні сніжинки. Ген-ген долини, рівнини, узгір’я. Скільки там навалено каміння… чорне й біле, велике й маленьке, та все гостре, блискуче, не закруглене, не зм’якшене водою, якої тут ніколи не було, яка не гралась ним із веселим шумом, не працювала над ним.

А ось зовсім рівне місце, хоч і хвилясте: не видно й одного камінця, лише чорні розколини розлазяться в усі боки, мов гадюки… Твердий ґрунт — кам’яний… Немає м’якої чорноземлі; немає ні піску, ні глини.

Сумна картина… Навіть гори оголені, мов роздягнені, бо ми не бачимо на їх легкого вуалю — прозорого синюватого серпанку, що ним обкутує зелені гори та віддалені речі повітря. Суворі, на диво чіткі ляндшафи. А тіні? О, які темні… І які різкі переходи від темряви до світла… Немає таких м’яких переливів, до яких ми звикли й які може створити лише атмосфера. Навіть Сахара — і та здалася б раєм проти того, що ми бачимо тут. Ми шкодували за її скорпіонами, сараною, гарячим піском, що його здіймає сухий вітер, не кажучи вже про вбогу рослинність, що зрідка трапляється, та фінікові гаї… Проте, треба вже було вертатися. Від ґрунту віяло холодом і ноги мерзли, хоч сонце припікало. Загалом ми відчували неприємне відчуття холоду. Це було схоже на те, коли промерзла людина гріється біля гарячого комінка й не може нагрітись, бо в кімнаті надто холодно: по його шкірі пробігають приємні струмки тепла, та вони не можуть перебороти холоду.

Вертаючись додому, ми грілися, легко перестрибуючи, як сарни, чотириметрові камінні купи… Це були граніти, порфіри, сієніти, гірський кришталь та всякі прозорі й непрозорі кварці й кремінка: все вулканічні породи. Потім ми помітили і сліди вулканічної діяльности.

Комментарии к книге «На Місяці», Константин Эдуардович Циолковский

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!

РЕКОМЕНДУЕМ К ПРОЧТЕНИЮ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства