«На Місяці»

Ось ми й удома. У кімнаті почуваєш себе добре: температура рівномірніша. Це нас спонукало почати нові досліди й обміркувати те, що ми бачили й помітили. Справа ясна, ми знаходимось на якійсь іншій планеті. На цій планеті немає повітря, немає й іншої атмосфери.

Коли б був газ, миготіли б зорі; коли б було повітря небо було б синє, і віддалені гори вкривав би серпанок. Але як ми дихаємо і чуємо один одного, — цього ми не розуміли. Можна було упевнитись, що немає ні повітря, ні іншого якогось газу: наприклад, ми не могли закурить і зопалу попсували безліч сірників; гумовий, закритий непроникливий мішок можна було стиснути без найменшого зусилля; цього не було б, коли б усередині був якийсь газ. Що на місяці немає газів, це доводять і вчені.

— Чи не на місяці й ми?

— Ти помітив, що звідси сонце не видає ні більшим, ні меншим, ніж із землі? Таке явище можна спостерігати лише з землі та її супутника, бо ці тіла майже на однаковій віддалі від сонця. А з інших планет воно видає більшим або меншим; наприклад, з Юпітера сонце видно меншим разів у п’ять, з Марса — разів у півтора, з Венери — навпаки, — у півтора рази більше: на Венері сонце пече вдвоє дужче, а на Марсі вдвоє менше. І така ріжниця з двох найближчих до землі планет. А на Юпітері, наприклад, сонце гріє в 25 разів менше, ніж на землі. Нічого схожого не маємо тут, хоч ми можемо про це дізнатися, бо маємо запас вимірних приладів.

— Так, ми на місяці: все каже за це.

— Про це свідчить навіть розмір місяця, якого ми бачили дуже великим, і який є, очевидно, планета, що ми її не з нашої волі залишили. Шкода, що ми не можемо тепер розглядіти її плям, її портрету й остаточно впізнати місця, де ми перебуваємо. Почекаємо ночі…

— Як же ти кажеш, — зауважив я своєму приятелеві, — що земля й місяць однаково віддалені від сонця. А на мою думку, так це ріжниця таки чималенька. Адже вона, скільки я знаю, дорівнює 380 тисяч кілометрів.

— Я кажу: майже, бо ці 380 тисяч становлять лише одну чотирисоту частину всієї віддалі до сонця, — відмовив фізик. — Однією чотирисотою можна знехтувати.

Як я стомився, і не так фізично, як морально! Непереможно змагає сон… Ану, що там скаже годинник? Ми встали о шостій, тепер п’ять… Минуло одинадцять годин; а тимчасом, як показують темні тіні, сонце майже не зрушилось: тінь од крутої гори трохи не діставала до будинку, та й тепер стільки ж не дістає: ось тінь флюгера падає на той же камінь…