«Володар Макуци, або Пригоди Вужа Ониська»

Праворуч від Ониськового кубельця мешкає жабка Одарочка. Вона неперевершена господарка, тому часто заклопотана хатніми справами або порається на городі. Ліворуч — оселя мишки Евридіки. Вона теж дуже хазяйновита, а ще вміє вишивати хрестиком і гладдю. За хаткою Евридіки, під листочком, — нірка хробачка Кузі. Кузя — дуже романтичний хробачок, він цілими днями виграє на скрипочці, щось собі мугикає під ніс і мріє стати відомим музикантом. За сусіду вважається ще й колорадський жук Джек, хоча він не має постійного помешкання і ночує то там, то сям, то в травичці, то під грудочкою. Взагалі Джек над усе любить ласувати картоплинням (на крайній випадок годиться сира картопля або чіпси).

Онисько — затятий фантазер і мрійник. Особливо він полюбляє мріяти, вилізши з-під гілля на город і ніжачись на сонечку. Коли вже дуже припікає, вуж заповза у затінок дивовижної високої рослини з товстим шкарубким стовбуром, лапатим листям і зеленою головою, яка щодня більшає.

У холодочку Онисько заплющує очі й намагається уявити, до яких розмірів виросте врешті голова рослини. Мимоволі він дослухається до дзижчання мух, які снують туди-сюди. Коли якась пролітає неподалік, він уявляє, що над головою проноситься надзвуковий реактивний винищувач, а за штурвалом літака сидить він, Онисько. Після сьомого винищувача мрійник зазвичай засинає.

Прокидається Онисько надвечір. Він смачно потягується, дивиться, наскільки виросла голова рослини, й повзе додому, щоби трохи погомоніти з сусідами та побажати їм доброї ночі.

Одного дня Онисько виліз з-під гілля помріяти й заснув. Прокинувшись, вуж побачив жахливу картину: з неба прямо на нього падало сонце! Воно було велике — на півнеба, з країв у нього тріпотіли жовті язики вогню!

— Рятуйте!!! Сонце падає! — зарепетував Онисько й вужем прослизнув між гілляки.

— Рятуйте! Там!.. Там!.. Сонце! — злякано кричав він.

Миттю позбігалися сусіди.

— І що з того, що сонце? — спитала Евридіка.

— Прямо на повітку!.. Велике!.

— Що на повітку? — не розуміли сусіди.

— Сонце падає на нашу повітку, — трохи оговтавшись, вимовив Онисько. — Я там саме на винищувачі…

— Зачекай, — перебив Джек, — на якому ще винищувачі?

Онисько знітився:

— Та то так… справи не стосується… А потім бачу — сонце прямо на мене падає! Ну, я сюди…

— На винищувачі? — запитав Кузя.

— Та ні, так — повзком.

— Що ж робити? — стривожилася Евридіка.