«Володар Макуци, або Пригоди Вужа Ониська»

— Треба втікати до Америки, — рішуче сказав Джек, — у мене там родичі. У штаті Колорадо. Це з того боку Землі, якраз під нашим городом. Треба проколупати в Землі дірочку і…

— Колупай сам до своєї Америки, — обірвав його Кузя, — а нам і вдома непогано.

Усі закивали головами, погоджуючись із хробачком.

Цілу ніч розмірковували, що ж їм робити. Під ранок жабка Одарочка, яка весь час мовчала, мовила:

— А, може, воно вже впало? Піду-но подивлюся.

Одарочка вилізла з-під гілля, роззирнулася, звела очі вгору… і побачила, що ніяке сонце на повітку не падає, а висить там, де має висіти — у небі. А прямо над їхньою купою гілля розквітнув великий гарний сонях.

— От Онисько, от фантазер! — довго сміялися товариші, коли жабка все їм розповіла.

— Так то ж спросоння, — виправдовувався вуж.

Відтоді Онисько ще більше полюбляє лежати під соняхом, вважає красеня своїм і дуже пишається, що першим побачив його у всій красі.

— Тепер я володар цього соняшника, — каже друзям вуж.

Коли на золоту голову рослини із сусідніх городів злітаються горобці, щоб поласувати насінням, Онисько обов’язково їх розганяє:

— Ану, киш, сіробокі! Розліталися тут — мріяти заважаєте!

Одного ранку Онисько вирішив обстежити дальні закапелки городу.

Вуж гарненько поснідав і вирушив у путь.

Погода була чудова, і ніщо не віщувало неприємностей.

Поміж кущами городу вилися відомі тільки йому, Ониськові, стежечки. Вони перепліталися одна з одною, петляли і закручувалися в дивовижні, таємничі лабіринти.

«Гайну попервах на гарбузову грядку, — міркував собі Онисько, — перекинуся словом з джмелями, розпитаю про городні новини…»

Так він собі повз і, як завжди, про щось мріяв.

Ох уже це мрійництво! З нього починаються всі Ониськові пригоди. Ех, Онисько!.. Йому б не завадило бути уважнішим серед хитросплетіння стежечок, йому б за четвертим буряком повернути праворуч — до гарбузової грядки, а він поповз ліворуч — невідомо куди.

Поволі Онисько приходив до тями.

«Дивно, — думав він, — жодного джмеля. І жодного гарбуза. Це ж треба. Може, я заблукав?»