«Київські контури. Вибрані вірші»

Аттила МогильнийКиївські контури. Вибрані вірші Турмани над дахами Save our soul Ex, Вероніко, це аж сумно,і десь в душі печеодин хапливий поцілунокі місяць за плечем.Ми, мабуть, щось недоказали…138-й рушив.Мадонно приміських кварталів,молись за наші душі.

1980

Мандри Красно дзвонять срібні дзвони,темна ніч у мандри кличе,перестуки електричокповз освітлені перони.Теплий віє з півдня вітер.Як ще кинеш виклик долі?За мале руденьке понія віддав би все на світі.Жевріє вугілля рудо,річка — наче сік з берези,і — тривожний подих чуда.Чорні шелюги воскресли.Наче ніж у білі груди,б’ють у воду срібні весла.

1980

Імпровізація Давай гайнем до Дебрецена,у той шинок, що Ліст відвідав.Тобі полюбиться, напевно,ледь-сутінь краю Артеміди.Там босоркані престарезнів спекотний день біля церковрозповідатимуть легендипро кров, грабунки і любов.Дивитиметься місяць сумно,і ніч колошкатиме мрії,немовби знов Аттила гуннівпослав трусити Візантію.А в нас — дощі, тумани й осінь,ні віз, ні грошей, та — даремно!Давай забудемось на трохи,давай гайнем до Дебрецена.

1981

«Ех, осінь, дзвоники із жерсті…» Ех, осінь, дзвоники із жерсті —дощі пробуджують дахи,снують авто на перехрестях,а на подвір’ях двірникизгортають в купи жовте листяі вже підносять сірники,а білий дим — як пісня.А ввечері, коли асфальтблищить, мов перлівниці скойки,в строкатій мішанині пальт,немов лелеки, парасолькизавмерли на одній нозі,і мерехтять сумні вогні.Тролейбуси у рукавичкаххапають пальцями дротиі за вікном тихенька мжичка,як срібна нитка, шелестить.В бляшані ринви вітер грає.О, як незвично, до одчаю,люблю тебе, маленький краюлюдей та голубів. ЗИМА НАШОГО МІСТАЦикл 1. Вірш замість присвяти Не буває сумних закохань,просто інколи,якщо довго ходити засніженимивулицями,пригадаються давні казки.Ми так мало були разом,що, здається, минула ціла вічність,і тому:Тобі. 2. «Дай мені руку — і підемо…» Дай мені руку — і підемовуличками Старого Києва,бо лише взимку так сильноруки шукають рук.Дай мені руку — і підемоповз перукарні і магазини,бо лише взимку наш подихтак замерзає на склі.Гризтимемо горіхиі мандарини різдвяні,і розмовлятимем веселопро все, лиш не про любов,сніг кольоровий хай падає,як ниточки серпантину,в кварталах Старого Києвана черепичні дахи.Прадавня слов’янська казкапро коней, в снігу завалених,заряджені арбалетиі погляди із бійниць.Дай мені руку — і підемозимовою тишею Києва