«Сонети»

Вільям Шекспір Сонети

Переклад з англійської

Переклав Дмитро Паламарчук

1 Ми пагінці плекаємо кущів,Щоб відновить красу троянди ними.Хай кущ старий і всохне без дощів, —Весною пагін молодий цвістиме.А ти, в свій блиск закоханий без меж.Марнуєш скарб, позичений в природи,І з голоду серед достатку мреш,Жорстокий вороже своєї вроди.Провіснику весняної снаги,Коротких днів окрасо нетривала,Твоя самітність нині в ланцюгиПотік життя безжально закувала.Над світом змилуйся і дар красиНовим вікам назустріч понеси. 2 Як сорок зим, суворі й невмолимі,Чоло твоє поріжуть молоде,А врода юності більш не цвістимеІ вже зів’ялим листом опаде, —Що скажеш ти, де молодості шати?Слова: «Я зберігав недбало їх»Ганебним будуть вироком звучатиТоді в устах, розтратнику, твоїх.Чи відповідь не краща від тієї:«Оце мій син, на нього подивись,В нім виправдання старості моєїІ свідчення, яким я був колись».Раз по раз дивлячись на сина свого,Подібним станеш сам до молодого. 3 В свічадо глянь на свій дозрілий квіт, —Чи то ж не час тобі нащадка мати?Сівби уникнувши, обдуриш світ,Якусь жону позбавиш благодаті.Котра з дівчат не дасть під твій посівСвойого лона безколосу ниву?Та й хто б самозакоханий хотівЗійти в могилу, занедбавши жниво?Ти — матері свічадо, і вонаСтрічає там свої далекі квітні.Так і до тебе юність чарівнаЗагляне в зморщок вікна непривітні.Не кинеш сліду в пам’яті людській, —То сам умри, і згине образ твій. 4 Ти, любий марнотрате, не владарОтого спадку, що марнуєш нині, —Природа щедра, та красу не в дар,А в позику лише дає людині.Чому ж, скупарю, зловживаєш тиЩедротами, що дані для роздачі?Чому ціннотам не даєш рости.Ховаєш скарб, як той лихвар ледачий?Ти — сам крамар і сам же — покупець.Сам — розкрадач у свого Я господі.Та як життю настане вже кінець, —Не станеш ти перед судом, як злодій?Свою красу — намарне вжитий скарбВ могилу візьмеш ти, лихий скупар. 5 Всевладний час зродив краси взірець,Що досконалістю вражає зір.Тоді нищителем стає творецьІ нищить свій неперевершний твір.Це ж саме він під вітру дикий ревЖбурляє літо злій зимі до ніг,І пада лист, і стигне сік дерев,І всю красу вкриває мертвий сніг.Коли б не квітів запахущий хміль —Текучий бранець у тюрмі зі скла, —Забули б ми в морози й заметільКрасу весни, що квітами цвіла.У тій тюрмі зелений гине лист,Не пахощі — душі і тіла вміст. 6 Не дай зимі нищівною рукоюВесни й твоєї погубити шал.