«Квиток на двох»

— Хіба я вже запитувала? — здивувалася вона.

— Кілька разів. У тій чи іншій формі.

— Ви, земляни, напрочуд проникливі… Я справді занепокоєна. Культурний шок! Ти знаєш, що це таке?

— Знаю, — відповів Володимир серйозно.

— Ми ж не винні! — сказала вона, і в голосі забринів відчай. — Усі цивілізації нашої планети занепали, зіткнувшися з нами, каллокагатами. Ти ж знаєш, що тут життя розвивалося по обидва боки Полум'яного Рубежу, і роз'єднані народи тривалий час не мали контактів один з одним. Полум'яним Рубежем називають зону гарячих пустель на екваторі. На північному полюсі виник і досяг високої цивілізації мій народ, каллокагати, а на південному жили різні народи. Вони були менш розвинуті, хоча й встигли на час контакту з нами створити високу культуру, оригінальну писемність, прекрасний живопис. Коли каллокагати побудували великі броньовані машини з термопокриттям, перші наші дослідники вирушили в зону пустель. І виявили за Полум'яним Рубежем такий самий світ з братніми по крові народами, з містами і країнами! Ті народи жадібно потяглися до нашої більш високої культури, а ми з радістю віддавали їм скарби знань. І… ніхто не помітив, як настало різке виродження всіх цих народів. А коли схаменулися, було пізно. Згодом це явище назвали культурним шоком. Та ми ж не винні, Володимире! Ми не винні!

— Заспокойся, — сказав він. — Тепер я розумію…

— Так, — сказала вона і схлипнула, — я дуже боюся за тебе. Коли ваш незграбний, але могутній атомний корабель зробив посадку на нашій планеті, ми всі занепокоїлися. Наша цивілізація дуже давня, має багату культуру. Тисячоліття ми здійснюємо міжпланетні польоти, за цей час заселили й освоїли всі чотири наших планети. А ви, земляни, дуже молодий народ. У вас заселена лише одна планета, а ви вже рушили у міжзоряний простір. У багатьох народів нашої планети, що вимерли після контакту, цивілізація була більш розвинутою…

— Ні, — сказав Володимир, прислухаючись до себе, — я нічого не відчуваю.

— Ви ще зовсім юні варвари. У вас — несамовита жадоба до життя, гаряча молода кров. Тільки ці міркування й спонукали Раду зважитися на місячний іспитовий строк.

— Що ще за іспитовий строк?

— Так, коханий… За цей час повинні статися зміни у психіці. На щастя, ще оборотні. І сьогодні цей місяць закінчується… Я так хотіла провести День Рішення тільки з тобою, щоб нічого не чути, не знати…