«Квиток на двох»

— Іштар! Здається, тьху-тьху, вийшло! Негайно летимо в місто, хочу перевірити на великій машині. Якщо все правильно, віддам Маківчукові для ходових випробувань.

— Влад, прошу… ну не поспішай так… Лише тиждень, як ми приїхали сюди, а ти вже втретє вилітаєш у місто до цих бридких машин…

Володимир підхопив її на руки і підкинув. Іштар зойкнула, їй перехопило віддих. Радість і страх змішалися в дивне, незнане почуття.

— Іштар! Хіба ж я винен, що раптом виникли ідеї?

Вона сказала сумно:

— Ну ось, завжди ти так… Гаразд, поїж хоч на дорогу.

— Це я залюбки! — сказав Володимир радісно. — Тільки ти не сердься. Ну, не сердься, добре? Ти напрочуд смачно готуєш. Ніде нічого подібного не куштував. Моя матуся буде у захваті від твоїх кулінарних здібностей.

Він поглянув на неї допитливо. По суті це означало, що він просив її стати йому за дружину. Як вона поставиться?

Іштар спокійно похитала головою. Чужа мораль! Тільки чомусь набагато природніше, ніж деінде на Землі. Коли кохають одне одного, то, зрозуміло, й одружуються. Що ж тут з'ясовувати, про що домовлятися? — Як твоя картина?

Іштар відповіла якось невпевнено:

— Мабуть, готова… Але так швидко, що я й сама не вірю. Фарби лягли самі собою!

Вона відкинула покривало з мольберта. Володимир підійшов ближче. По довгій паузі спитав тихо:

— Як тобі вдалося?

— Не знаю… Руки самі клали фарби. Це і є творчість!

Аероліт злетів над островом і помчав через океан до материка. Володимир і Іштар сиділи поруч у кабіні пілота. Дівчина пригорталася до нього й тихенько щось наспівувала. Очі її були заплющені, і вона час від часу шукала його руку, немовби перевіряючи, чи тут її могутній повелитель, чи це — сон її щастя.

Раптом стрепенулася і подивилася на нього широкими від жаху очима:

— Любий! Ти нічого не відчуваєш?

Він обійняв її за плечі, заспокоїв:

— Відчуваю.

— Що?

— Що ти в мене найрідніша.

— Ні, інше. Тугу, пригніченість?

Володимир глянув їй в очі.

— Ну що ти! Скоріше навпаки. Від дня нашого знайомства почуваюся просто знаменито! А коли ти поруч, то — в ударі. Приплив сил, упевненість, сила творчих задумів. Ти й сама це знаєш. За місяць я зробив стільки винаходів, скільки за все попереднє життя. А задумано скільки!

Іштар поступово заспокоювалася. Вона знову поклала гарну голівку йому на груди, та Володимир спитав сторожко:

— А чому ти весь час про це запитуєш?