«10 слів про Вітчизну»

Обережно! Ненормативна лексика!

Це найкращий роман про Прагу з тих, що я колись читав. Хоча б тому, що до цього моменту я не читав жодного роману про Прагу. Або й тому, що він зовсім не про ту Прагу, яку ви всі одразу уявили, а про Варшаву, а якщо бути ще прискіпливішим — про Україну, від якої не вдається втекти навіть за шенгенським кордоном.

Ніколи не довіряйте письменникам, адже це злі, підступні люди. Ходять, приглядаються, принюхуються, підслуховують. До того ж ледачі, майже нічого не вигадують, тільки переповідають свою або чужі життєві історії. Словом, тримайтеся від них, письменників, осторонь. Моя вам порада: від’їжджайте в іншу країну — якомога далі від цих писак. Одним пострілом двох зайців уб’єте — і декорації зміните, і позбудетеся товариства цих капосних віртуозів пера.

Герої роману Олексія Чупи приблизно так і зробили, але випало їм нещастя зустріти закордонну письменницю. А гіршими за своїх письменників бувають хіба чужі, повірте мені на слово. Після цього життя їхнє пішло шкереберть настільки круто, що Прага виявилася не тією Прагою, куди вони хотіли дістатися, а щасливе кохання переросло в любовний трикутник з подряпаними плечима, розбитими тарілками й цинічною помстою.

Отже, досвідчений читач знає: якщо в сюжеті зустрічаєш письменника — добра не жди. А тим паче не чекай хорошого, коли в тексті раптом з’являється здоровенний булгаковський котяра на ім’я Пілсудський. Уявіть, як у цій ситуації головному героєві — зі сліпою дівчиною, навіженою письменницею, з якою чоловіки довше тижня не витримують, і котом, що на все це дивиться своїми великими очима. Я б на його місці збожеволів. Або пакував би валізи. Або поміняв би жінок і кота на щось більш обнадійливе — алкоголь і патріотичну літературу, наприклад. Натомість герой обирає такий божевільний порятунок, що пересічному обивателеві й на думку б не спав. Дочитаєте книжку — і мене зрозумієте.