«Незадовго до війни з ескімосами»

П’ять субот поспіль Джинні Меннокс та Селена Ґрефф, її однокласниця у школі міс Бейсгор, грали в теніс на кортах Іст-Сайдського клубу. Джинні навіть не приховувала того факту, що вважає Селену найбільшою занудою в закладі міс Бейсгор — школі яка, схоже, могла похвалитися величезною кількістю неймовірних зануд, — але в одному Селені не було рівних: на кожну гру вона приносила новий кошик із тенісними м’ячиками. Ходили чутки, ніби батько Селени їх виробляє (одного дня, за вечерею, аби познущатися з родини Менноксів, Джинні уявила собі як проходить така вечеря у Ґреффів: ідеальний слуга підходить зліва до кожного члена родини за столом і замість бокала з томатним соком, ставить на стіл відерце з тенісними м’ячиками). Але ситуація, що повторювалася кожного разу після гри (вони брали таксі Селена виходила біля свого будинку, а Джинні їхала далі й була вимушена розраховуватися за них обох), почала вже діяти Джинні на нерви. Врешті решт, це Селена свого часу запропонувала викликати таксі після тенісу, а не їхати автобусом. І от у п’яту суботу, коли таксі рухалося на північ вулицею Йорк-авеню, Джинні несподівано промовила:

— Слухай, Селено…

— Що? — відгукнулася та, мацаючи підлогу, ніби шукаючи щось. — Не можу знайти чохол від ракетки! — простогнала вона.

Незважаючи на теплу травневу погоду, дівчата накинули на плечі пальто.

— Він у тебе в кишені — зазначила Джинні й продовжила:

— Слухай-но…

— Боже! Ти просто мені життя врятувала!

— Слухай, — утретє повторила Джинні залишившись байдужою до подяк Селени.

— Що?

Джинні вирішила взяти бика за роги: таксі вже наближалося до вулиці де жила Селена.

— Менідуже не хочеться знову платити самій, — зізналася

вона. — Я тобі не мільйонерша.

Спочатку Селена здивувалась, а потім і взагалі обурилася.

— Але ж я кожного разу плачу половину, чи не так? — невинно спитала вона.

— Ні, — стисло заперечила Джинні. — Половину ти платила лише одного разу — в першу суботу. З того часу минуло майже два місяці за які ти жодного разу не дала грошей. Не хочу видатися дріб’язковою, але, чесно кажучи, я живу на чотири п’ятдесят на тиждень. Із цієї суми маю ще й…

— Але ж я завжди приношу м’ячики! — огидливо тоненьким голосочком нагадала їй подружка.