«Поміж ворогами»

Перед зеленими святками, в неділю, горобцівський батюшка, отець Артемій Кремницький, добре виспався по обіді, встав і пішов через усі кімнати до зали. В залі на канапі сиділа його жінка, Сусана Уласівна, й передивлялась новий номер ілюстрованого великоруського журналу «Нива». Отець Артемій і його жінка були вже люде літні. Він був високий на зріст, широкий в плечах, костистий, трошки сухорлявий. З-під узенького лоба блищали невеличкі заспані темно-карі очі, такі блискучі, шо й сон не міг заслать їх туманом. Над його широкими устами вуса були підстрижені високо й рівно і стриміли над верхньою губою, неначе в клуні стріха над дверима. Отець Артемій був нервовий, жвавий і страх не любив, як за борщем або за чаєм вуса лізли йому в рот. Він висмикував їх пальцями, одбивався од їх червоним гострим язиком, задирав їх вгору пальцями; а коли вони вже геть-то надокучали, зараз хапав ножниці й спохвату та спересердя підтинав їх як можна вище, трохи не під самісіньким носом. Через це вуса в його стирчали над губою, ніби щітка з товстої волосіні. Розкішні його коси були розпатлані й завжди насовувались на вуха й на лоб і закривали й без того маленький його лоб.

Отець Артемій позіхнув і негарно роздявив свого широкого рота, широко розтягнувши поморхлі синюваті губи. Сусана Уласівна все перегортала номери «Нивы» і навіть не дивилась на свого чоловіка. Вона була поставна, тілиста, навіть трохи огрядна й важка на ході; але на її виду ще й досі було знать слід давньої краси. Довговасте, повне лице її не розплилося й до старості додержало свої делікатні пружки.

Отець Артемій вже видав заміж три дочки, і видав добре: старші дочки були гарні. Четверта дочка Валентина Артемівна, була теж гарненька, але трохи засиділась. Гарні, підхожі для неї женихи не траплялись. Старі батьки вже почали трохи задумуваться: їх брав острах, щоб дочка часом не зосталась навіки панною. Валентина ще зараз по обіді поїхала в гості в близьке село до своїх приятельок, дочок управителя Шмідта.