- Авжеж, пане, - пробелькотів перший сторож і ступив до виходу, боязко озираючись.
Другий і третій рушили за ним, задкуючи й кваплячись. Незнайомець подався слідом, сховавши меча до піхов, а кинджал - за халяву. Коли проминав столи, гості поквапно затуляли обличчя полами свиток.
Велерад, бургомістр Визими, потер підборіддя й задумався. Він не був забобонний, ані полохливий, проте лишатися з сивоволосим сам на сам не зважувався. Зрештою, наказав сторожам:
- Вийдіть. А ти сідай. Ні, не тут. Он там, трохи далі.
Незнайомець сів. Не мав уже ні меча, ні чорного плаща.
- Слухаю, - сказав Велерад, бавлячись важкою чорнильницею на столі. - Я Велерад, бургомістр Визими. Що хочеш мені сказати, пане розбійнику, перш ніж запроторю тебе до буцегарні? Три душогубства і спроба зурочити всіх присутніх відьмацькими чарами - незле, їй-право, незле. За такі речі в нас у Визимі садять на палю. Але я чоловік справедливий, отож спершу вислухаю тебе. Кажи.
Ривієць розстебнув шкірянку і видобув із-під неї сувій білої козячої шкіри.
- На всіх роздоріжжях, по корчмах висить, - сказав він тихо. - Це правда - що в ньому написано?
- А, - кивнув Велерад, ковзнувши поглядом по змережаній письменами шкірі. - Он воно що. А я й не дотумкав одразу. Авжеж, правда, щонайправдивіша. Он і підпис - Фолтест, король, володар Темерії, Понтару та Магакаму. Значить, правда. Але грамота грамотою, а право правом. Я тут, у Визимі, пильную право й порядок. Мордувати людей не дозволю! Затямив? - Велерад од гніву сопів.
Ривієць кивнув головою на знак згоди.
- Відьмацький знак маєш?
Ривієць знову сягнув рукою за виріз кафтана й видобув звідтіля круглястий медальйон на срібному ланцюжку. На медальйоні був зображений вовк із вишкіреними іклами.
- А звуть тебе як? Мені то байдуже - просто мушу якось звертатись...
- Геральт.
- Хай буде Геральт. За вимовою ти ніби з Ривії?
- Так.
- Ага. То знаєш що, Геральте? Облиш цю затію. - Велерад поплескав долонею по королівській грамоті. - Це справа повалена. Не один уже пробував. Це тобі, голубе, не кількох гультіпак укоськати.
- Я знаю. Але це моє ремесло, бургомістре. В грамоті написано: винагорода - три тисячі золотих.
- Три тисячі, - кивнув Велерад. - І королівна за дружину, як люди подейкують, хоч у грамоті милостивий Фолтест цього не дописав.
Комментарии к книге «Відьмак», Анджей Сапковський
Всего 0 комментариев