- Не чує. Йому вуха лайном позакладало, - докинув один із тих, що стояли позаду.
Другий зареготав.
- Плати й вимітайся! - гаркнув віспуватий.
Незнайомець щойно тепер глянув на нього:
- Доп’ю пиво й піду.
- Ми тобі допоможемо! - ревнув ломовик, вибив ривійцеві з руки кухля і вчепився за ремінь у нього на грудях.
Один з напарників ломовика вже замахнувся був кулаком іззаду, коли чужинець раптом вирвався. Свиснув меч, видобутий із піхов, і стрімко зблиснув під каганцями. Знявся рейвах. Хтось із гостей кинувся до виходу. З тріском упало крісло, брязнув об діл череп’яний посуд. Корчмар - губи йому тремтіли - дивився на перерубане навпіл обличчя віспуватого, котрий, учепившись пальцями за край шинквасу, сповзав додолу, мовби тонув. Ті двоє вже лежали на підлозі - один непорушно, другий судомився в кривавій калюжі. Повітря розітнув істеричний жіночий крик. Корчмар затрясся, спазматично ковтнув повітря й почав блювати.
Незнайомець відступив до стіни, насторожений і напружений. Меча стискав обома руками, водячи вістрям у повітрі. Ніхто не рухався. Жах, мов холодне багно, обліпив людям обличчя, скував руки-ноги, заціпив горлянки.
Сторожа ввалилась до корчми з гуком і брязкотом. Було їх троє, очевидно, проходили поблизу. Вони тримали напоготові обмотані реміняччям палиці, проте, загледівши трупи, повихоплювали мечі. Ривієць, притулившись спиною до стіни, видобув лівою рукою з халяви кинджал.
- Кинь! - зарепетував один із сторожів тремтячим голосом. - Кинь, розбійнику! Підеш з нами!
Другий сторож штурхнув ногою стіл, який перешкоджав підступити до ривійця з другого боку.
- Гукай людей, Трешку! - скомандував він третьому, що тримався ближче до дверей.
- Не треба, - сказав незнайомець, опускаючи меча. - Я сам піду.
- Підеш на налигачі, собачий виродку! - верескнув перший. - Кинь меча, бо макітру тобі розчереплю!
Ривієць випростався. Затисши меча під пахвою, він підніс догори правицю й швидко накреслив у повітрі якийсь химерний знак. Зблиснули заклепки, якими густо, до самих ліктів були обшиті манжети його кафтана.
Сторожі миттю сахнулися, затуляючи обличчя руками. Хтось із гостей підхопився, хтось кинувся до дверей. Знову дико й пронизливо завищала жінка.
- Я сам піду, - повторив незнайомець твердим, металевим голосом. - А ви втрьох рушайте попереду. Ведіть до бургомістра. Я дороги не знаю.
Комментарии к книге «Відьмак», Анджей Сапковський
Всего 0 комментариев