«Чарівна круговерть»

Та хлопчика магазини не цікавили. Коли він побачив автомобілі, відразу ж потягся до них, бо дуже любив розбирати іграшки. Щоправда, після того як Малько-Ванько розбирав автомашину, зібрати її вже ніхто не міг...

Та ці автомобілі чимось різнились від іграшкових. Усе в них було, як у справжніх, і навіть здавалося, що там, у темних кабінах, сидять справжні водії. І хоча Мальку-Ваньку дуже кортіло взяти якусь машину в руки й розібрати її, все-таки його щось стримувало. Нарешті він примостився навпочіпки біля Варі й обережно потягся до найближчого автомобіля.

Раптом йому здалося, що він рушив з місця. Рука Малька-Ванька завмерла в повітрі.

Та нічого не сталося. Машина стояла на місці. Тоді хлопчик доторкнувся до неї і трохи підштовхнув.

Десь угорі щось жалібно забриніло, ніби лопнула струна. Діти вп'ялися одне в одного великими очима.

- Що це?

- Не знаю... Дивись, машина!

Автомобіль легко їхав по вулиці. Він прискорював хід! Малько-Ванько спробував було схопити втікача, але той припустив швидше!

Діти отетеріли. Іграшковий автомобіль щодуху мчав вулицями такого ж іграшкового міста!

Ось у машини засвітились фари і, мов крихітні світлячки, попливли по місту. Й там, де вони пропливали, спалахували інші вогники, їх ставало дедалі більше.

Усі автомашини в місті зарухались!

Діти злякано відсахнулися.

- Зараз з будинків ліліпути повискакують, - хрипко сказав Малько-Ванько.

- Правда? Ой, як цікаво! - прошепотіла Варя.

Та вікна в будинках були темними, і ніхто з квартир не вискакував.

- Сердешні! - загримів нелюдський металевий голос. - Ви увімкнули без дозволу пекельний механізм Чарівної Круговерті! Горе вам, горе! Горе всім мешканцям міста!

А з будинками коїлося щось незрозуміле.

Вони росли на очах!

- Зараз стелю проб'ють! - вжахнулася Варя.

Малько-Ванько задер догори голову, але стелі не побачив!

Куди ж вона поділася? Угорі щось невиразно синіло - ніби небо літнього вечора.

- Двері! Дивись... тікають двері!

Двері швидко віддалялись. Пластмасова ручка, наче ракета, злетіла вгору. Стін уже не видно, а там, де раніше були вікна, пливли по небу світлі хмаринки.

Варя притулилася до Малька-Ванька й злякано прошепотіла:

- Ми кудись провалюємось!

- Ось в-воно, чар-родійство, - простукотів зубами він. Спочатку хлопчик затремтів від страху, та одразу похопився - йому стало соромно перед дівчинкою.