«Чарівна круговерть»

Діти схопляться...

Прокинеться Олеся Василівна!

- Ні, ні! Ти тільки смирною будь, - хлопчик схопив Варю за руку.

- Буду смирною, якщо візьмеш і мене з собою, - швидко пообіцяла Варя.

Ну що ти з нею вдієш?

Взагалі Малько-Ванько і Варя частенько гралися разом, ділились ласощами, їх навіть мали за друзів, якщо можна назвати друзями дівчинку й хлопчика, у яких такі різні вподобання. Коли Варя шила платтячко для своєї ляльки Катрусі, Малько-Ванько майстрував автомашину. А коли Малько-Ванько ліз на шовковицю, Варя тягла його до басейну. Та все ж вони доходили спільної думки і тоді разом лізли на шовковицю або хлюпалися у теплій воді басейну.

Але одне діло гратися у басейні, і зовсім інше - розкрити Велику таємницю чарівної кімнати!

Малько-Ванько важко зітхнув.

- Гаразд, - він щосили намагався насупити білі бровенята. - Тільки ж гляди мені!

А якщо говорити щиро, то він був навіть радий, що не сам піде до чарівної кімнати. Бо невідомо, що там за дверима...

Вони обережно зайшли до кімнати й зупинились.

Двері за ними повільно зачинилися.

Клацнув зловісно замок.

З переляку діти здригнулись.

У кімнаті нічого не було. Тобто - ні стола, ні стільців, ні ліжка - геть нічого, що буває у звичайних кімнатах. Навіть телевізора.

Але зате тут було...

...МІСТО!

Велике іграшкове місто починалося біля самих ніг Варі та Малька-Ванька й розкинулося на підлозі в усі кутки кімнати. Сріблясте місячне сяйво заливало його з вікон.

Будинки були маленькі-маленькі, але, як і в справжньому місті, одно- та багатоповерхові.

Дивне місто перетинали вулиці - не ширші за стрічечки у Вариних кісках.

Окремо височіли корпуси заводів з трубами завтовшки з олівець.

Мов дротинки, виблискували трамвайні колії, на яких позавмирали трамваї завбільшки з сірникову коробку.

Вулиці були забиті нерухомими крихітними машинами - вантажними, легковими, автобусами, тролейбусами...

І над усім цим сяяли величезні блакитні літери. Малько-Ванько й Варя вже вміли читати і тому без особливих труднощів розібрали слова:

- Мабуть, так місто називається, - мовив Малько-Ванько.

- Яке гарне місто! - прошепотіла Варя і присіла, щоб краще роздивитися. - Онде стадіон, кінотеатр, пам'ятник. Дивись, дивись, тут навіть магазини є!