«Чарівна круговерть»

Помалу всі вгамувалися і поснули. Всі, крім Малька-Ванька - він лежав і напружено прислухався, чекаючи, коли діти поснуть міцно-преміцно!

Тоді він підведеться й увійде до чарівної кімнати.

Адже він помітив те, чого інші не побачили.

Олеся Василівна забула в дверях...

КЛЮЧ!

Малько-Ванько вистромив голову з-під ковдри.

Спальню заливало місячне сяйво.

Панувала тиша. Всі спали. Одні дихали тихо, інші злегка сопіли, а деякі навіть хропли...

Малько-Ванько спустив з ліжка ліву ногу і подивився довкола.

Ніхто не поворушився.

Тоді він спустив праву ногу. І знову тихо.

Він зліз зовсім і ступив до дверей. Пролунало верескливе р-р-рипіння! То зарипіла підлога.

З сусіднього ліжка підвелася голівка цікавої Варвари, і в Малька-Ванька уп'ялися великі очі.

Дівчинка була такою цікавою, що навіть спала сторожко, боячись проґавити щось незвичайне.

Коли пролунало рипіння, Варя прокинулась і побачила, що біля дверей чарівної кімнати стоїть Малько-Ванько й простягає руку до ключа. Озирнувшись, він відразу ж відсахнувся.

Та було пізно: цікава Варвара скочила з ліжка.

Малько-Ванько заступив собою ключ і замахав на неї руками:

- Тс-сс-сс! Тихіше! - сичав він і насторожено позирав довкола. На його щастя, ніхто більше не прокинувся - усі міцно спали.

- Ти чого? - теж пошепки спитала Варя. - Ти навіщо?

Вона хотіла запитати: "Ти чого встав? Ти навіщо йдеш до чарівної кімнати?", та спросоння не могла вимовити все. Проте Малько-Ванько дуже добре зрозумів її.

- Я нічого, - забурмотів він. - Це я хочу... води напитись.

Але обманути цікаву Варвару було не так просто! Тим більше, що вона вже прокинулась.

- А вода в коридорі! - проспівала вона глузливо і спробувала зазирнути за спину Малька-Ванька. - Там ключ, у дверях, так? Я бачила, бачила!

- Забирайся геть! - нагримав він на Варю. - Немає чого тобі тут робити. Йди спати...

- Не піду! - затялася Варя.

- Підеш! - Малько-Ванько штовхнув її.

- Сам іди!

- Ну ось, я тобі зараз... - почав він рішуче. Та Варя наблизилась до нього, витріщила очі й підкреслено прошепотіла:

- Я ось як заверещу!

Малько-Ванько заціпенів. Коли Варя вищала, навіть Яквас тікав і ховався у своєму кублі. У дитсадку зчинялася тривога, всі - малі та старі - поспішали Варі на допомогу.

Ось і зараз вона звично наморщила носика й трохи відкрила рота.

А що як справді завищить?