«Дафніс і Хлоя»

Полюючи на о. Лесбосі1, у гаю німф я побачив картину, гарнішої од якої мені не доводилось оглядати. На ній, оцій картині було зображено любовну повість. Чудовий гай: багато в ньому дерев, квітів, вологи. Джерело щедро живить вологою і квіти, і дерева. Та над усе ця картина приваблювала очі мистецьким виконанням, а ще вражала доля закоханих. Про неї знали скрізь в околиці, і багато чужинців приходило сюди: одні помолитись німфам, інші — оглянути картину, на якій було намальовано жінок, що родять дітей; інші ж у пелюшки їх сповивають; далі немовлята — між отарою овець, які їх годують; пастухи знаходять цих дітей, потім молода пара, обнявшись, присягається у вірності; зображено напад морських піратів і вторгнення ворогів. Бачив я ще й інші речі, також любовні, які викликали в мене подив і бажання з’явити їх у повісті. Я знайшов людину, яка пояснила зміст картини, і тоді написав чотири книжки, присвятивши їх Ероту2, німфам3 і Панові4. Вони, ці книжки, для людей — милий набуток, який лікуватиме їхні хвороби, у журбі стануть втіхою, у коханні — солодким спомином і повчанням для тих, хто не мав любові. Ніхто ж не втік і не втече від Ерота, поки існує краса та дивляться очі, а нам нехай бог дасть розум здоровий, щоб описати цю любовну історію інших людей.

На Лесбосі є місто Мітилена, велике й прекрасне, покраяне каналами, у які котить свої води море, воно прикрашене мостами з тесаного білого каменю; можна подумати, що бачиш перед собою не місто, а острів. Від того міста, Мітилени, на відстані близько двохсот стадіїв5 простягались поля багатої людини — чудовий маєток: гори, повні дичини, пшениценосні ниви, пагорби, укриті виноградом, пасовиська для худоби, а море хвилями набігало на дрібненький пісок широкого берега.