69] Тільки-но бог усьому, що було тоді, визначив межі,-
70] Тут же, привалені досі безоднею пітьми сліпої,
71] Ясно засяяли, всіявши ген усе небо, сузір'я.
72] Потім, щоб кожна з частин світових щось живе в собі мала,
73] В обширах неба зірки появилися й постаті божі;
74] Хвиля, подавшись, окутала риб табуни блискотливі;
75] Звір на землі оселивсь, а птахи - в легковійнім повітрі.
76] Та не прийшла ще пора на розумну, на вищу істоту,
77] Що повноправно б могла над усім, що живе, панувати.
78] Тут і людина зросла. Чи її з божественного сім'я
79] Виплекав щедрий творець, щоб почин був для кращого світу,
80] Чи, розлучившись недавно з ефіром, земля молода ще [16]
81] З небом споріднений паросток вигріла в лоні своєму.
82] Син Іапета вигадливий, землю з дощем розмішавши,
83] Зліпок із неї зробив, до богів усевладних подібний.
84] Тож, коли звір тільки в землю потуплює погляд, людині
85] Він дав поставу струнку, щоб могла споглядати високе
86] Небо й до світлих зірок повелів їй підносити очі.
87] Так невпізнанною стала земля, хоч була нещодавно
88] Звалищем темним, і ось - вже обличчям людським зазоріла.
89] Вік золотий було вперше посіяно. Чесність і Правду
90] Всюди без примусу, з власної волі в той час шанували.
91] Люд ще ні кари, ні страху не знав, бо тоді не читав ще
92] Грізних законів, карбованих в мідь; ще юрба не тремтіла
93] Перед обличчям судді - проживала й без нього в безпеці.
94] З гір у ту пору підтята залізом сосна не спускалась,
95] Щоб до заморських країв поплисти по розгойданій хвилі.
96] Смертні й не знали, що є ще десь інший, крім їхнього, берег.
97] Міста тоді звідусіль обривистий рів не обводив,
98] Ще не ячала сурма та й ріжків ще не чуть було мідних,
99] Ще не блищали ні меч, ні шолом. Не тримаючи війська,
100] В тихім дозвіллі спокійно жили-вікували племена.
101] Без обробітку й земля, що не відала ран од заліза,
102] Щедро, по волі своїй, усіляку приносила живність.
103] Люди, вдоволені тим, що само, без принуки, зростало,
104] Терен по схилах гірських і пахучі суниці зривали,
105] Темні ожини, що густо гілки обліпляли колючі,
106] Дуб же, Юпітера дерево, рясно ронив їм жолуддя.
107] Вічна буяла весна. Під віянням теплих Зефірів
Комментарии к книге «Метаморфози», Публий Овидий (Назон)
Всего 0 комментариев