«Політ ворона. Доля отамана»

394

Описание

Змалку Грицько вирізнявся серед однолітків своєю силою та нестримним бажанням верховодити. Увесь Цареборисів дивувався, що то за чоловік росте. Мав сталеву волю, гострий розум та непримиримість до несправедливості. Старі діди, бачачи щоденні Грицькові витівки, інколи казали: «Росте майбутній отаман. Справжній характерник». А коли настав час боронити рідні терени від червоних, Грицько із шаблею пішов на ворога. Він, «Чорний ворон» Теплинського лісу, той, кого не брали кулі, став страшним сном для ворогів. Невловимий, безсмертний – казали, мати заговорила його від смерті. Але погибель не завжди приходить від кулі…



1 страница из 280
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.
Політ ворона. Доля отамана (fb2) - Політ ворона. Доля отамана 1216K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Ганна ТкаченкоГанна ТкаченкоПоліт ворона. Доля отамана

© Ткаченко Г. П., 2018

©/ alkir_dep, ligora, nature78, petrafler, luanateutzi, I_g0rZh, AlexanderNovikov, labrador, обкладинка, 2018

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2019

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2019

* * * Тобі, мій краю дорогий, Складаю я свою присягу — Тебе любить. Тобі служить, За Тебе вмерти біля стягу. І прапор наш жовто-блакитний Клянусь довіку боронить. І за народ забутий, рідний, Останню кров свою пролить. Полкова присяга 2-го Запорізького полку Петра Болбочана Розділ 11

– Бач, Насте, твоє дитя так поспішало на світ Божий, що ти й крикнути не встигла, – про те, що маля з її рук ледь не вислизнуло, тітка Палажка змовчала. – Якби ще по воду пішла, то й біля колодязя загубила б, – стверджувала повитуха, зав’язуючи немовляті пуповину. – А ти кажеш: рано, – сама уважно придивлялась до дитини. – Бач який! Тільки-но вискочив, і вже випинається! Швидкий буде хлопчик, дуже швидкий! – мотала головою й доводила свою справу до кінця. – Оце так подарунок Мусію ми приготували! – підняла немовля на долонях, щоб показати породіллі. – Ти ба, уже й на руках його не втримаю. Здається, скочить і побіжить по хаті, – у самої від радості аж очі блищали. – Без ліку дітей прийняла, а такого не бачила, – вона то кліпала віями, то знову всміхалася. – Раз у нас таке народилося, тоді, може, й про Сірка правда? – згадала колись почуте. – Старий Андрон розповідав, що той, тільки-но народившись, схопив пиріжок і з’їв його? Мабуть, таки було декілька зубів у його роті, просто так люди не стали б вигадувати. А що, часом одна мати таких різних народить, що й сама дивується. У тебе теж ті хлопці не такі були, спокійніші, а це якесь бісеня ти виносила, – сама й не переставала милуватися ним. – Радій, Мусію, третій син, та ще який! – голосно вигукнула, неначе він стояв за дверима чи у дворі за вікном. А сповивши новонародженого, поклала біля матері.

Комментарии к книге «Політ ворона. Доля отамана», Ганна Ткаченко

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!