«Щоденник війни зі свиньми»

Дуже людська історія: попри всю свою особисту й суспільну вартість від якогось моменту ти стаєш незручним. Псуєш загальну глянцеву картинку, руйнуєш струнку статистику. Тож тебе намагаються знецінити, запхати в темний закуток чи й узагалі знищити фізично. Про це — зокрема — пише Адольфо Бйой Касарес у книжці «Щоденник війни зі свиньми». І це ж пізнав він на власному життєвому досвіді.

Аргентинського велета, одного з найважливіших письменників іспаноамериканської літератури, звикли вважати кимось на кшталт «зброєносця Борхеса». Це вислід проживання митця у конкретних історичних обставинах: Бйой справжня дуалістична особистість: він утілює неабиякі мистецькі чесноти, а водночас риси, що викликають заздрість і роздратування. Народжений в елітному районі Буенос-Айреса, у заможній родині, яка заохочувала його літературні спроби, Бйой був модником і улюбленцем жінок, інтелектуальним денді, мандрівником, що легко провадить учені бесіди й ніби завиграшки пише потужні романи. Чи не кожен крок Бйоя засвідчував письменницьку відвагу та аристократичну зневагу до мас — і саме тому в інтелектуальних колах Аргентини довго існувала невисловлена згода применшувати його значення як самостійного автора. Передусім тут, поміж цими ударними точками біографії, варто шукати ключів до роману «Щоденник війни зі свиньми».

Утім, це не єдиний виклик, що його кидала своєму письменникові, майже ровеснику XX століття, Аргентина під час та після Другої світової війни: офіційно нейтральна до капітуляції Німеччини, хоч і розшарпана діяльністю власних диктаторів, вона перетворюється на сховок для різномастих нацистів; відтак світова війна, завершена в Європі, для певного кола громадян Аргентини тільки розпочинається, невидима оку, та від цього не менш виснажлива й смертоносна. Одержимі демонами свині кидаються з кручі у воду й прибиваються до берегів Південної Америки. Чума, описана Альбером Камю, будить своїх пацюків і шле їх конати на вулиці щасливого міста. І тепер у його кав’ярнях, салонах та університетських аудиторіях письменники, як ніколи, мусять залишатися самі собою у світі, який бути собою вже перестав.