— Звєсно, — підтакує Миколай. — Так... А чи всі це хочуть сповняти прикази Божі і закони, написані на небесах... Я ото їздив за більшовиків, і гагітатор мені каже: Богові!.. А що тобі, каже, Бог ковбаси чи чоботи дасть? А я йому кажу: я молюся не для пищі тілесної, а для духовної... Ага. Ти, значить, каже, не хочеш работать... А я йому показую свої руки. На, дивись, сучий пасинку!.. Хто не хоче работать, я чи ти... У тебе руки білі, а у мене чорні... Я Бога шаную і так роблю, як він сказав... Ми, каже, за трудовой народ! А я йому на те: за трудовой, щоб самим не трудитися. От, кажу, легше носити оту люшню, оту твою винтовку, ніж день махати косою... Я бачив, як тягали Виноградова, бо в нього були білі руки, а спрашується: чому не тягали того безбожника, що мав також білі руки? Виноградов усе-таки дохтор. Це знає всяк... А тамтой?..
— Та, то звєсно, — буркнув знов Никанор. Миколай дивиться по черзі на всіх. Він шукає співчуття на свої слова. Він дивиться також на Василя, як той сидить при миснику і спокійно вечеряє, ніби всі ті розмови не про нього. А хочеться Миколаєві знати думку того вченого хлопця. І Миколай переводить на інше.
— Н-ну, а що там по казетах? — питає він зниженим голосом. Василь не відповідає відразу. Треба й собі поважний тон втримати...
— Та, — каже він, не дивлячись на Миколая, — ніби мають бути вибори... До польського сейму...
— Е, — махнув рукою Миколай. — Не вірю я, щоб тая Польща вдержалась... — Не мала, як кажуть, баба клопоту, то купила порося... Той “за трудящий народ”, а той за “нетрудову буржуазію”... Еет! Все, щоб тільки людей обдурювати... Найліпше, коли був цар...
І Миколай перескакує на свого коника, як то було за царя. І все було. І люди добре жили. А тепер ось... А, що й казати. Дядько сердито спльовує. Никанор мовчить і тільки підбуркує — те, то се, в залежності від мови. Коли Миколай сердиться, що зробили революцію, Никанор ворушиться сюди-туди, мов морж, і кидає, дивлячись у землю.
Комментарии к книге «Юність Василя Шеремети», Улас Алексеевич Самчук
Всего 0 комментариев