Мати готує вечерю. Спідниця підтикана, рукави позакачувані, голі руки виглядають, як дві копистки. Такі вони гніді та сухі. З-під очіпка вибивається кілька пасм сивастого волосся. Але вона не має на все часу. Син завтра йде отуди десь, Господь знає куди, треба йому щось спартолити. Якогось там коржа з білої муки, якихось розбити пару яєць... Хай хоч раз поїсть того ліпшого. А то все чорний хліб, та чорний хліб... Та огірки, та цибуля, та іноді той шматок сала... Господи, Господи... Такі витрати, що страх один... Але що ж зробити? Раз треба, то треба...
Так, школа то велика річ. Миколай Жив’юк сам того не “похваляє”, але що тут скажеш? Все-таки то велика річ. Туди отак не підеш, як до корчми. Зайшов, сів і сидиш. Там треба знати, що й до чого. Чоловік мусить там фасон показати... І чобота вичистити, і носа, як слід, хустинкою витерти...
— От, приміром, коли я був на службі... Мій офіцер каже мені: у тєбя, Ніколай, рукі, как граблі... — І Миколай показує свої руки. — Що ж, кажу... Мужик родиться з такими руками, а піп з іншими. Кожний має свої руки... Хто до чого... Мені треба гній возити, то добрі мені й такі...
— Та ти, каже він, хоч вимий їх... Ні, нащо, кажу, мило тратити. Я краще за ті гроші пачку корішків закурю... А коли помру, то чорт тільки ногою тупне, як побачить такого. Навіть до пекла не приймуть...
— Но, но... Воно так і не так, — озивається Данило, і на цьому кінець. Більше він не сказав, що є так, а що не так. Миколай подивився на нього і каже далі: — У святій євангелії написано: у поті лиця твого будеш їсти хліб свій. Сам Бог так сказав. І я вам кажу: найсолодший той хліб, що їсться у поті лиця.
— Но, то звєсно, — буркнув байдуже Никанор.
Комментарии к книге «Юність Василя Шеремети», Улас Алексеевич Самчук
Всего 0 комментариев