Учитель ладинської школи Євген Корецький, прокинувшися в своїй камерi 18-го листопада 1905-го року, зараз згадав, що сьогоднi якраз виходить два мiсяцi, вiдколи вiн попавсь у неволю. Вiн поїхав до Києва, потрапив туди саме тодi, як вийшов манiфест 6-го серпня про Державну Думу. Всi розумiли, що пiсля всього того, що було — пiсля кривавої вiйни в Маньчжурiї, року напруженої боротьби дома, пiсля всiх тих вiч, страйкiв, бунтацiй, пожежi й кровi, несамовитих погромiв i народних бунтiв, — пiсля всього того це було занадто мало, занадто блiдо. Кожен розумiв, бачив, що це не може нiкого задовольнити, що всi країни, всi народи величезної держави, стисненi й досi в старих путах, не заспокоюються цим малим здобутком i справа вiдбуватиметься й далi… Люди з запалом читали прокламацiї, в яких пояснялося, через що реформа не може, i не повинна нiкого задовольнити…
З такою прокламацiєю в кишенi, з купкою нових книжок на полiтичнi теми та з папером, олiвцями й пiдручниками, купленими в школу, їхав Корецький з Києва; i як вийшов з вагону на вокзал у своєму невеличкому городi, — зараз же його арештовано.
На допитах йому казано:
— А, вы там конституционные приговоры составляете!.. Народные избранники!.. Школа украинская!.. Контроль над бюрократиею!.. Ну-с, — так обождите немного: вы очень поторопились!..
Вiдома рiч, що й арештовано його найбiльше через ту справу з «конституционным приговором». Звiсно, справник уже давно намагався в шкiльнiй радi, щоб Корецького скинуто з учителювання… Але все ж ця справа наробила тодi великого шелесту в їх невеличкому городi. Корецьким i його селом зацiкавилися поступовi люди з мiсцевої iнтелiгенцiї… Пiшла справа навiть у пресу, — ну, звiсно, що все це взято було до уваги, i Корецький мусив «обождать немного» та й дожидає вже два мiсяцi…
Комментарии к книге «Брат на брата», Борис Дмитриевич Гринченко
Всего 0 комментариев