— Ні, голубонько, війна, звичайно, буде,— сказав Стюарт.— Янкі, може, й бояться нас, але після того, як генерал Борегард позавчора вибив їх з Форту Самтер[3], вони мусять битися, щоб не показати себе боягузами перед усім світом. Ну, а Конфедерація...
Скарлет скривилася, ніби вкрай знудьгована:
— Коли хтось із вас ще раз скаже слово «війна», я піду в дім і замкнуся. Жодне слово мені ще ніколи так не набридало, як оця «війна», та ще «відокремлення Півдня». Тато з ранку до вечора лише про це й говорить, і всі, хто приходить до нього, одно тільки торочать: про Форт Самтер, права Штатів, Ейбі Лінкольна, аж я ладна заверещати з нудьги! І хлопці без кінця товчуть про це та про той свій любий військовий загін. Цієї весни всі до одної вечірки такі, що не можна по-справжньому розважитись, бо хлопці розучились балакати про що-небудь інше. Я страх як рада, що Джорджія почекала, поки мине Різдво[4], і лише тоді відокремилась, а то б усі Різдвяні свята пропали. Коли ви ще раз згадаєте слово «війна», я піду в дім.
Скарлет так би й зробила, це було на неї схоже, адже вона не терпіла ніяких розмов, окрім тих, які точилися довкола її особи. Але погрози свої вона промовила з усмішкою на устах, добре знаючи, що від цього у неї заграють на щоках ямочки,— та ще й стріпнула густими чорними віями, мов той метелик крильцями. Хлопці були зачаровані — чого Скарлет і хотіла досягти — і негайно ж вибачились. Байдужість дівчини до військових справ анітрохи не знецінила її в їхніх очах. Ба навіть навпаки: війна — це таки чоловічий клопіт, а не жіночий, тож поводження Скарлет тільки свідчить про її справжню жіночність.
Одвівши в такий спосіб розмову від цієї набридлої війни, Скарлет звернулася до конкретнішого, куди цікавішого питання.
— А що ваша мама сказала, коли вас обох вигнали і з цього університету?
Хлопці розгубилися, пригадуючи собі, як мати зустріла їх три місяці тому, коли їх попросили з Вірджинського університету.
Комментарии к книге «Звіяні вітром. Кн.1», Маргарет Митчелл
Всего 0 комментариев