«Рука Оберона»

— Ні, — вимовив він через деякий час, — я теж не знаю. Здається майже так, ніби мені слід знати, але… ні.

У цей момент коні відновили свої скарги, і з куди більшою силою. І нам потрібно було лише трохи обернутися, щоб дізнатися причину їх неспокою. Він вибрав саме цей момент, щоб з'явитися з печери.

— Прокляття, — прогарчав Рендом.

Я погодився з ним.

Ганелон прочистив горло і оголив меч.

— Хто-небудь знає, що це таке? — Прошепотів він.

Моє перше враження від звіра полягало в тому, що він був змієподібним, як через його рухи, так і через той факт, що його довгий товстий хвіст здавався, скоріше, продовженням його довгого тонкого тіла, ніж всього лише довіском до нього.

Однак він пересувався на чотирьох ногах з двома зчленуваннями, з великими ступнями і грізними кігтями.

Його вузька голова була з дзьобом і розгойдувалася з боку в бік, коли він наближався, показуючи нам то одне, то інше світло-блакитне око. З боків були складені великі крила, пурпурні і шкірясті. Він не мав ні вовни, ні волосся, ні пір'я, хоча на грудях, плечах, спині і по всій довжині хвоста блищала луска. Від дзьоба-багнета до кінчика хвоста він здавався трохи більшим трьох метрів.

Коли він рухався, лунало легке дзеленчання, і я вловив відблиск чогось яскравого у нього на шиї.

— Саме близьке до нього, що я знаю, — зауважив Рендом, — це геральдичний звір, грифон. Тільки цей лисий і пурпурний.

— Виразно не наш національний птах, — додав я.

Я вийняв Грейсвандір і направив вістря на одну лінію з головою звіра.

Звір викинув червоний роздвоєний язик. Він підняв крила на кілька дюймів і опустив їх. Коли його голова хитнулася вправо, хвіст рушив вліво, потім навпаки, виробляючи, коли він наступав, майже гіпнотичний текучий ефект.

Його, однак, здається, більше турбували коні, ніж ми, тому що курс його був спрямований зовсім повз нас, до місця, де стояли, тремтячи і риючи копитами землю, наші коні.

Я рушив перегородити йому шлях.

У цей момент він встав на диби.

Крила піднялися і розпустилися, розкинувшись, немов пара обвислих вітрил, що зловили раптом порив вітру.

Він стояв на задніх ногах і височів над нами, займаючи, здавалося, в чотири рази більше місця, ніж раніше.

Потім він видав пронизливий, моторошний мисливський крик або виклик, від якого в мене довго дзвеніло у вухах.

З цим він різко опустив свої крила вниз і стрибнув, стаючи тимчасово летючим.