Жанр:

«Щуролов»

1274


1 страница из 37
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.
Олександр Ґрін Щуролов

На лоні вод стоїть Шильон,

А в підземеллі сім колон,

Порослі мохами століть…

I

Весною 1920 року, а саме в березні, саме 22 числа, — дамо ці жертви точності, щоб заплатити за вхід у лоно присяжних документалістів, без чого допитливий читач нашого часу напевне розпитуватиме в редакціях — я вийшов на ринок. Я вийшов на ринок 22 березня та, повторюю, 1920 року. То був Сінний ринок. Але я не можу зазначити, на якому розі стояв, а також не пам’ятаю, що того дня писали в газетах. Я не стояв на розі, бо ходив туди-сюди по бруківці біля зруйнованого корпусу ринку. Я продавав кілька книг — останнє, що мав.

Холоднеча та мокрий сніг, що сипав над головами юрби вдалині хмарами білих іскор, надавали навколишньому огидного вигляду. Втома та мерзлякуватість світилися на всіх обличчях. Мені не щастило. Я тинявся вже більше двох годин, зустрівши лише трьох людей, які спитали, що я хочу за свої книги, та й ті завважили ціну п’яти фунтів хліба непомірно високою. Тим часом, вже стало смеркатися, — обставина, найнесприятливіша для книг. Я вийшов на тротуар і притулився до стіни.

Праворуч від мене стояла бабця в бурнусі та старому чорному капелюшку, вишитому стеклярусом. Механічно трясучи головою, вона простягала вузлуватими пальцями два дитячі чепчики, стрічки та стосик пожовтілих комірців. Ліворуч, придержуючи вільною рукою під підборіддям теплу сіру хустку, стояла з доволі незалежним виглядом молода дівчина, тримаючи те саме, що й я, — книги. Її маленькі, доволі справні черевики, спідниця, що спокійно сягала носка — на відміну від отих обрізаних до колін вертлявих спідничок, які стали носити тоді навіть старі баби, — її суконний жакет, старенькі теплі рукавички з голими подушечками пальців, що виглядали з дірок, а також манера, з якою вона поглядала на перехожих, — без усмішки та зазивання, іноді задумливо опускаючи довгі вії свої до книг, і те, як вона їх тримала, і як поохкувала, стримано зітхаючи, якщо перехожий, кинувши оком на її руки, а потім на обличчя, розвертався та йшов, немов чимось вражений, суючи до рота «сємочки», — все це надзвичайно припало мені до душі, і навіть на ринку стало немовби тепліше.

Ми переймаємося тими, хто відповідає нашому уявленню про людину в відомому нам стані, тому я запитав дівчину, чи добра її маленька торгівля. Злегка кашлянувши, вона повернула голову, повела на мене уважними сіро-синіми очами та мовила: «Така ж, як і ваша».

Комментарии к книге «Щуролов», Олександр Ґрін

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!