«Книга дивних нових речей»

261

Описание

Покинувши рідну домівку й кохану дружину Беа, священик Пітер Лі за завданням таємничої корпорації АМІК вирушає до планети Оаза. Місія чоловіка — налагодити контакт із тубільцями, що понад усе прагнуть пізнавати Біблію, яку називають «Книга дивних нових речей». Допоки чоловік освоюватиметься в новому світі, Земля потроху — спершу повільно, а з кожним днем дедалі стрімкіше — скочуватиметься до свого кінця. Герой поступово усвідомить, навіщо він насправді прибув на Оазу й у чому саме полягає його місія. Він повинен обрати між своєю вірою і любов’ю, і від цього рішення залежить його життя...



3 страница из 474
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.

Пітер обернувся знову до її притемненого обличчя і стривожився, побачивши сльозинки, що зблискували на підборідді й у кутиках рота.

— Пітере... — мовила вона.

Він знову прибрав руку з керма — цього разу щоб лагідно стиснути їй плече. Попереду над шосе висів дороговказ із зображеним на ньому літаком.

— Пітере, це наша остання можливість.

— Остання можливість? Тобто?

— Покохатися.

Індикатори спалахнули м’яким світлом, почулося їхнє «цок, цок, цок», коли Пітер пригальмував і спрямував авто на смугу до аеропорту. Слово «покохатися» дзижчало у вухах, але усвідомити його він не міг. Пітер ледве не сказав: «Ти що, жартуєш?» Утім, хоча в Беатріс і було гарне почуття гумору, вона ніколи не жартувала про важливе.

Вони їхали далі, а в авто тим часом, бентежачи своєю присутністю, пробралося відчуття, що Пітер і Беатріс не на одній хвилі: цієї надважливої миті вони прагнули різного. Пітер думав — йому здавалося, — що вранці вони попрощались як слід, а ця подорож до аеропорту — лише... післяслово, майже післяслово. Сьогоднішній ранок був такий правильний. Вони нарешті дісталися кінця свого списку справ до виконання. Валізу було вже спаковано. Беа мала вихідний, вони спали як убиті й прокинулися лише тоді, коли сліпуче сонячне світло нагріло жовтий пуховик на їхньому ліжку. Кіт Джошуа лежав у них у ногах у кумедній позі, вони зіпхнули його й почали кохатися, мовчки, повільно й ніжно-преніжно. Потім Джошуа знову вистрибнув на ліжко й несміливо поклав лапку на голу Пітерову гомілку, немовби хотів сказати: «Не йди! Я не пущу тебе!» То була щемлива мить, яка говорила про ситуацію краще, ніж будь-які слова. А може, це просто дивовижна привабливість кота наклала захисний шар хутра на оголений нерв людського болю й зробила його стерпним. Власне, це була цілковита втіха. Вони лежали обійнявшись, слухаючи горлове муркотіння Джошуа, їхній піт випаровувався на сонці, а серцебиття поступово поверталося до звичного ритму.

— Ще раз, — сказала вона йому зараз, серед шуму двигуна, на темній автостраді, що вела до літака, який доправить Пітера до Америки й далі.

Він глянув на цифровий годинник на приладовій панелі. Реєстрація на літак мала бути за дві години, а їхати до аеропорту лишалося хвилин п’ятнадцять.

— Ти просто диво, — сказав Пітер.

Можливо, якби він вимовив ці слова з правильною інтонацією, вона б зрозуміла їхнє значення: не треба намагатися покращити те, що було вчора, слід лишити все так, як є.

Комментарии к книге «Книга дивних нових речей», Мишель Фейбер

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!

РЕКОМЕНДУЕМ К ПРОЧТЕНИЮ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства