Тій, котра вічно йде назустріч, з любов’ю присвячую
Автор
Учитель. Зосередься, о мій чела, заглибся в надра духу і дай відповідь: хто у світі найбільший самітник?
Учень. Сонце, о Гурудева!
Учитель. Як те може бути, мій чела, щоб Сонце — повелитель усього живого, наш батько й світоч — було усамітнене?
Учень. О Гурудева! Сонце напоює променем кожну билинку й атом, проникає в кожну клітину й серце, в розум і навіть нерозумність. Та минають незміряні цикли часу, і усамітнене Сонце жде не діждеться, коли ж з’явиться герой, який віднайде в собі мужність і любов, щоб проникнути в сонячне лоно й народитися знову. Вогняну Браму відкрито, і той шлях суджено кожному, хто зі сміхом відкине мару смерті. Чи правильно я мислю, о Гурудева?
Учитель. Промінь Істини торкнувся твого серця, коханий чела. Дай обняти тебе! Ввійди в полум’я мого серця. Віднині й навіки — ти СИН СОНЦЯ. Радуйся, радуйся, радуйся, Переможець Мари Смерті!
Книга перша. Чорний папірус Ти прийди, Неповторна, на стежку мого пориваная.Ти ступи у колиску моєї душі.Я готую для тебе початок нового світання,Тої казки, кохана, яка не лягла у вірші.Довгі ночі і дні, а тебе все немає, немає,В скелю серця вдаря галактичний прибій…Мою душу охоплює туга безкрая,Розгортає у вічність тривоги сувій.Де ти, де? Чи прийшла ти на Землю із казки?Якщо ні — то навіщо я в хащах життя?Без очей твоїх — ніч, самота без жаданої ласки,А без слова твого — небуття.Прилети, Неповторна!Минають секунди-століття,Блискавиці небесні обпалюють серце моє.Я чекаю тебе над безоднею світу,Де безжалісний птах Прометея клює.Де ти, де? Бронзовіють напружені м’язи,Люта втома байдужістю душу вбива.Ти прийди і вогнем у оголене серце вривайся одразу,Щоб були непотрібні слова!Я тоді розірву найдревніші у світі кайдани,Сколихнеться від жаху Кривава Гора!Прилітай, Наречена моя, на весільне світання…Нам пора… Нам пора… Частина перша Хронос(Із щоденника Сергія Горениці)
Що зі мною діється?
Серце вібрує у незримому потоці якоїсь енерґії, відгукується па коливання хвиль і водокрутів невідомої ріки, болить і плаче, чогось жадає, кудись поривається, а свідомість нічого не може збагнути, пояснити. Ну чого мені треба? Маю цікаві наукові експерименти, неосяжні перспективи досліджень. А моє глибинне єство невдоволене.
Комментарии к книге «Зоряний Корсар. Роман-феєрія», Олесь Павлович Бердник
Всего 0 комментариев