«Перші півні»

— А ти не бачиш? — сердито огризнувся друг господаря корчми, огрядний вусатий чоловік. — Бісова ніч. Ніч не закінчується. Нема світанку.

— Нема світанку? — Іван декілька раз перемістив точку опори, поки казав цих два простих слова. — А що, вже має бути?

Чоловіки люто сплюнули. Чужак почекав і, не дочекавшись відповіді, знову запитав:

— А півні вже співали?

— Півні? Ні, — швидко відреагувала жінка і якось побожно глянула на нього, ніби єдиний, хто міг тут вчинити чудо, був той п’яний.

— Ну то що? Значить ще не має світати. Або, якщо хочете, можна самим закукурікати, — Іван ну аж ніяк не був гідний такого повного надії погляду жінки.

Корчмар повернувся до останнього відвідувача.

— То закукурікай, — глузливо кинув він.

Чоловік сперся на дерево, не чекаючи такої довіри з боку громади. Потім таки зібрався духом.

— Та це ж просто. Ку-ку…

Захрипів він і прокашлявся. Люди біля корчми, мабуть, засміялися б, якби не були такі налякані. Лише кислі дрібні усмішки проступили в напівтемряві.

— Вибачте. Трохи не в тім стані. Зараз ще раз спробую. Ку-ку-ріку! Ку-ку-ріку!!!

Його голос зухвало скуйовдив волохате царство тиші на селі і за декілька секунд пролунали другі півні. Люди вражено глянули на небо. За мить воно порожевіло і світ став світліти. Іван вдоволено посміхнувся:

— Я казав, що це просто. Думати лише треба. Думати.

Герой постукав себе по голові.