Ніл Ґейман
Етюд у смарагдових тонах
1. Новий друг.
«Актори Стренду».
Щойно повернувшись із успішного турне континентом, девони виступили перед кількома ГЛЯДАЧАМИ У КОРОНАХ, зібравши палкі оплески й похвалу своїми розкішними драматичними виступами, що поєднують комедію і трагедію, «Актори Стренду» раді повідомити про обмежену кількість вистав у театрі «Королівський двір» на Друрі-лейн вже у квітні! Публіці будуть представлені п‘єси «Я схожий на свого брата!», «Вона продавала фіалки» і «Прихід Одвічних» (вражаючий і захоплюючий історичний епос); кожна п‘єса з одного акту! Квитки вже продаються в касах.
Я думаю, справа внеосяжності. У величезній значущості цих подій. У темряві снів.
Втім, явідволікаюсь. Пробачте. Я не письменник.
Я шукав житло. Такя і зустрів його. Мені потрібен був хтось, із ким я міг би розділити орендну плату. Наш спільний знайомий представив нас одне одному в хімічній лабораторії лікарні св. Варфоломея.
– Я бачу, випобували в Афганістані, – ось як він мене привітав. Я відкрив рота і здивовано на нього подивився.
– Вражаюче, –сказав я.
– Не дуже, –відповів одягнений у білий халат незнайомець, який мав стати моїм другом. – З того, як ви тримаєте руку, я бачу, що у вас доволі характерне поранення. У вас густа засмага, а також військова виправка. В Імперії небагато місць, де військовий може і засмагнути, і, – беручи до уваги характер пошкодження, завданого вашому плечу, а також звички населення афганських печер, – зазнати тортур.
Таке пояснення,звісно, звучало навдивовижу просто. Зрештою, так усе й було. Я тоді мав горіхово-коричневу засмагу. І мене справді, як він помітив, катували.
Боги і людиАфганістану – дикуни, що не бажають, аби ними керував Лондон чи Берлін, чи навіть Москва. Вони не готові слухати докази здорового глузду. Я поїхав туди у складі __-того полку. Поки бої точилися серед гір і пагорбів, ми билися в однакових умовах. Коли ж сутички перейшли у темряву печер, ми опинилися на чужій території, в чужій стихії.
Я ніколи не забудуні дзеркальну поверхню підземного озера, ні те, що з нього вийшло. Його очі відкривались і закривались, він піднімався з води під шепітний спів, що вився круг нього і звучав, як гудіння мух завбільшки з планету.
Вижити було дивом,
Комментарии к книге «Етюд у смарагдових тонах», Нил Гейман
Всего 0 комментариев