«Українські жінки у горнилі модернізації»

415

Описание

Процеси модернізації стрімко увірвалися в усталене життя українських жінок, у повсякденний ритм, перекроїли систему цінностей, світогляд, сфери діяльності, змінили звичні й додали нові соціальні ролі. Дві світові війни, революції, Голодомор, радянська влада й окупація… Що взагалі означало «бути жінкою» в ті часи? Чи можна вкластися в шаблонний набір «жертва, героїня або зрадниця»? Книга проливає світло на таємниче і, без перебільшення, героїчне минуле українського жіноцтва, торкається ключових питань, відповіді на які унаочнюють причини, що зробили українських жінок такими, якими вони є.



4 страница из 301
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.

У традиційній українській культурі одруження вважали необхідною передумовою успішності жінки. Лише заміжня жінка могла повноцінно реалізувати своє життєве покликання, виконуючи ролі дружини, господині та матері, щоб досягти визнання як соціально повноцінна особа. Статус молодиці в традиційній українській культурі був, з одного боку, обов’язковим для кожної жінки, з іншого — престижним, оскільки відкривав доступ до широкого спектра прав і повноважень у сімейній, громадській та звичаєво-обрядовій царинах.

Безшлюбність, натомість, розглядали в народі як соціальну аномалію: до старої діви зазвичай ставилися упереджено, з осудом чи співчуттям, її вважали соціально неповноцінною особою. Такий невизначений статус відтворено у приказках: «Перестояна трава — ні сіно, ні солома, а стара дівка — ні жінка, ні вдова», «Стара дівка, дірявий кожух — то один дух». Оскільки в традиційній українській культурі статус жінки визначався через її стосунок до чоловіка, то за його відсутності жінка випадала зі звичайних соціальних мереж, стаючи певною маргіналкою: її майнові права були обмежені, для неї були повністю чи частково недоступні інші соціальні та ритуальні жіночі ролі. Така сумна перспектива, вочевидь, формувала серед дівчат переконання у тому, що слід неодмінно вийти заміж: «Хоч за старця, аби не остаться», «Хоч за лапоть, аби не плакать», «Нехай вже і патик, аби був у мене чоловік». Чи не тому, як помітив свого часу Микола Костомаров (1818–1885), старих дів «у сільському побуті стрічається рідко, бо в цьому побуті майже всі поєднуються шлюбом замолоду».

У другій половині XIX ст. за кількістю шлюбів українські землі випереджували інші регіони Російської імперії і багато країн Європи, до того ж у селах шлюбність була значно вищою, аніж у містах. Середній шлюбний вік для українських дівчат становив 16–18 років, а для хлопців — 18–20 років, що було зумовлено і господарськими міркуваннями, і турботою батьків про мораль своїх дітей. Назагал батьки прагнули якнайшвидше видати дочку заміж, особливо коли в сім’ї було кілька дочок. При цьому дотримувалися принципу послідовності: насамперед віддавали старших дочок, потім — молодших.

Комментарии к книге «Українські жінки у горнилі модернізації», Оксана Кісь

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!

РЕКОМЕНДУЕМ К ПРОЧТЕНИЮ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства