«Пригоди барона Мюнхаузена»

В основу небилиць, названих «Пригодами барона Мюнхаузена», лягли оповіді реального барона Мюнхаузена, який дійсно проживав у Німеччині в XVIII столітті. Він був військовим, певний час служив у Росії й воював із турками. Повернувшись до свого маєтку в Німеччині, Мюнхаузен незабаром став відомий як дотепний оповідач, котрий похвалявся своїми неймовірними пригодами. Невідомо, чи він сам записав власні побрехеньки, чи це зробив хтось із уважних слухачів, але в 1781 році деякі з них були надруковані. Як то часто трапляється в літературі, у шліфуванні оповідань узяв участь ще один письменник — Еріх Распе. Він попрацював над текстами і в 1785 році опублікував їх. Незабаром до них приєднали фантастичні оповідання інших письменників, також присвячені пригодам вигадливого барона. Та все ж автором книги про барона Мюнхаузена прийнято вважати саме Рудольфа Еріха Распе.

Я виїхав до Росії верхи на коні. Стояла зима. Ішов сніг.

Кінь втомився й почав спотикатися. Мені дуже хотілося спати. Від утоми я заледве не падав із сідла. Але даремно шукав нічліг: на шляху мені не трапилося жодного присілка. Що мусив робити?

Довелося заночувати в чистому полі.

Довкруж — ані куща, ані дерева. Лише маленький стовпчик стирчав із-під снігу.

До цього стовпчика я сяк-так прив’язав свого замерзлого коня, а сам умостився тут-таки, на снігу, та й заснув.

Спав я довго, а коли прокинувся, то побачив, що лежу не в полі, а в селі, точніше, в невеличкому містечку, і з усіх боків мене оточують будівлі.

Що сталося? Куди я потрапив? Як могли всі ці будинки вирости серед поля за одну ніч?

І куди подівся мій кінь?

Я довго не міг зрозуміти, що сталося. Раптом чую знайоме іржання. Це ірже мій кінь.

Звуки долинають звідкись згори.

Я підводжу голову — і що ж?

Мій кінь висить на даху церкви! Він прив’язаний до хреста, що височіє над дзвіницею!

Тієї ж миті я второпав, у чому справа.

Учора ввечері все це містечко, з усіма людьми та будинками, було засипане товстим шаром снігу, з-під якого стирчала лише верхівка хреста.