Громоподібний сміх, що скидався на гуркіт падаючого каміння під час зсуву, розбудив Арчибальда. Старенький спав у кріслі посеред вітальні. Нагадаємо, що вночі йому поспати не вдалося. Та і як він міг заснути, дізнавшись, що його внук зник назавжди в гущавині саду?
Як тільки тривожна звістка дійшла до Арчибальда, він дістав із полиць усі книжки, в яких розповідалось про мініпутський світ, і почав їх гортати, намагаючись знайти хоча б крихітну зачіпку, яка б дала змогу сподіватися на порятунок онука. До другої години ночі Маргарита через кожні півгодини приносила йому свіжозварену каву. Але потім поважна пані знесилилася і ледве додибала до ліжка, щоб знеможено впасти. Арчибальд тримався стійко і вперто перегортав сторінки, намагаючись не втратити анінайменшого шансу знайти щось таке, що допомогло б йому визволити онука. Та пошуки були марні, втома зморила його, і він, не дочекавшись півнячого погуку, задрімав. Дідусь так стомився, що за хвилину вже спав, як після маку. І ніхто і ніщо не могло його пробудити. Окрім, звичайно, жахливого реготу Упиря, який і мертвого підняв би з домовини. Втім, Упир жадав відправити на той світ усіх живих.
Арчибальд підскочив, як білка в дуплі, і тричі оббіг навколо крісла, доки нарешті отямився: він же в себе вдома. Струсивши із себе залишки сну, він зупинився і примружився, намагаючись зрозуміти, звідки лунає той нелюдський крик. (Цікаво, коли ми хочемо щось краще почути, ми примружуємо очі. Певно, є який таємничий зв'язок, що поєднує слух і зір).
Комментарии к книге «Артур і війна двох світів», Люк Бессон
Всего 0 комментариев