— Ти переміг, Артуре, і можеш виходити! Стривай-но, тато розгнівається, якщо ти його не слухатимешся! — гучно і вдавано строго заявляє батько.
А ліс і далі німує. Арману уривається терпець — чи від втоми, чи через тривогу.
— Якщо ти припиниш гру в піжмурки і вийдеш до мене, то отримаєш цілу коробку зефіру! — вкрадливо пообіцяв батько, вирішивши змінити тактику на привабливіші пропозиції. — І тобі дозволимо його з'їсти самому, хоча опісля в тебе обов'язково заболить живіт!
Батько промовляв грайливо, а в ці хвилини в лісі усім не до іграшок. Одначе хтось таки купився на ласощі і не витримав — кущі зашелестіли. Очі доброго татуся спалахнули надією, а обличчя вмить розпливлося усмішкою.
— Ага! Так оце твій живіт вуркає в кущах? Це-він-хоче-отримати-цілісіньку-коробку-зефіру? — звернувся батько до Артура, певно, забувши, що його син уже давно вийшов із того віку, коли за цукерку дитя ладне виконати будь-яку вимогу батьків.
І справді, ідея звертання до шлунка виявилася плідною. Гілки заколихалися ще сильніш, і хтось почав торувати шлях через хащі. Цей ХТОСЬ дуже великий, бо кожен його крок супроводив гучний звук, ніби вам назустріч рухався камінний велет з острова Пасхи.
Батько подивувався. Звісно, йому здається, що він не бачив свого сина цілу вічність, а значить, хлопчик міг підрости, одначе не настільки, щоб узуватися в черевики п'ятдесят першого розміру! У батька серце не на місці. Але, сподіваючись, що з його дитям нічого не сталося, він благальним голосом викликав його.
— І-для-якого-слухняного-хлопчика-тато-має-коробку-зефіру?
Відповідь надійшла швидше, ніж очікувалося: кущі розсунулися — із них вийшло чудовисько зростом два метри сорок сантиметрів. Це Упир власною персоною.
— А коробочка зефіру буде моєю! — наспівно промовив повелитель мороку, доводячи, що можна бути і мерзотником, і гурманом одночасно.
Інстинктивно наповнивши легені повітрям, Франсуа-Арман готувався побити рекорд із найгучнішого крику, та не зміг перебороти страх і голосові зв'язки відмовилися рухатися, а він лиш роззявляв рота і пихкав, нагадуючи викинуту на берег ошалілу рибу. Друга спроба заволати також не вдалася: він часто-часто роззявляв рота і дихав так швидко, що не зміг би загасити й трьох свічок на іменинному торті.
Комментарии к книге «Артур і війна двох світів», Люк Бессон
Всего 0 комментариев