«Пісня Алабами»

315

Описание

Роман Жіля Леруа «Пісня Алабами» написаний від особи Зельди Фітцджеральд, дружини Френсіса Скотта Фітцджеральда. У 20-х роках ці двоє були найталановитішою і найвідомішою парою в США, що існувала «поза межами». Він — видатний письменник, вона — його доля, суперниця, муза, а також і «злий геній», як вважали деякі. Але Жіль Леруа у своїй книзі переконливо довів, що саме Зельда була жертвою, а Френсіс Скотт — її багаторічним нещадним катом. У 2007 році ця книга принесла авторові Гонкурівську премію — найвищу літературну нагороду Франції. «Зельда Фітцджеральд… Усякий, хто читав «Ніч ніжна», знає, ким стала ця жінка для свого чоловіка. Вони були надзвичайно різними. Зельда — дочка аристократів-південців, її батько був головою Верховного суду, обидва діда — сенаторами. А Френсіс Скотт — син збіднілих вихідців з Ірландії, який кинув Прінстонський університет незадовго до випускних іспитів. Перша красуня Алабами — і нікому не відомий молодший лейтенант з амбіціями великого письменника. Їм судилося полюбити одне одного, і в цій любові був незмінно присутній присмак...



6 страница из 108
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.

і розізлила його. Коли чоловіки розбалакують і розпушують хвости, я не знаю, що їм сказати. Мені кортить утекти й забитися в якусь нору.

Та врешті ці чоловіки йдуть, щоб зникнути назавжди. Такий привілей у них: вони зникають.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

1940, січень, Гайленлська лікарня

Той прегарний вечір, просякнутий пахощами жимолости і гліцинії, та запаморочлива ніч згадується мені тепер із вдячністю і соромом: сексуальна напруга дуже швидко почала бити через край. В алкогольному чаді я раптом з нестерпним болем у душі збагнула, що ці восьмеро парубків, які весь час балакали, щипали один одного, цілувалися, ляскали один одного по плечу, перекидалися непристойними слівцями, знову цілувалися, не лише в щоку, а й у губи, із гучним цмоканням, наче це було ознакою мужності, — що всі вони цнотливі. Слава Богу, вони забули про мене. І стали казати про це наступного дня, насилу володаючи набряклими язиками.

Того ж таки наступного дня, ще до ладу і не втямивши, чому мені не давали спокою оті складні почуття, я пішла до міського ювеліра і, щоб віддячити Скоттові, звеліла викарбувати на срібній баклажці такі слова французькою: «Не забувай мене».

Та баклажка довго служила йому, чудернацький то був і злочинний дарунок, як добре подумати. Скотт частенько губив її, завжди лаявся, коли вона випадала в нього з кишені, і несамовито кидався шукати її. За півгодини він міг перевернути догори коренем готельну кімнату або всенький дім. Видно було, як він дедалі дужче непокоїться, та що, власне, його тривожило? Боявся він згубити річ, що була люба його серцю, чи просто посудину, де був джин, віскі або якийсь перемитний[3] бурбон?

«Не забувай мене» — як подумати — хіба це не правда? Адже п'ють і для того, щоб пам’ятати, і задля того, щоб забути. Два боки одної медалі, та не за відвагу, а за нещастя.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ох, тихіше! Помовчу трохи. Людина в білому втручається у мої спогади, щоб ватою й етером поправити ґанджі у моїй свідомості.

No football tonight[4] 1919, березень

Комментарии к книге «Пісня Алабами», Жиль Леруа

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!

РЕКОМЕНДУЕМ К ПРОЧТЕНИЮ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства