«Казки на ніч»

204

Описание

«Казки на ніч» — це збірка оповідань відомого українського журналіста, режисера, волонтера Руслана Горового, це неупереджена, яскрава і багатогранна картина сучасної України. Емоції, що викликає книжка, — від гомеричного сміху до межі «больового порогу свідомості» — змусять по-новому зрозуміти й оцінити те, що є основою нашого життя: мудрість предків, беззахисність дитинства, батьківську любов і синівську самопожертву, непорушність мрії про те, що колись казки на ніч будуть лише про добро й любов.

1 страница из 156
читать на одной стр.

Настроики

Фон текста:

Текст
Текст
Текст
Текст

Аа
Roboto
Аа
Garamond
Аа
Fira Sans
Аа
Times

Казки на ніч (fb2) - Казки на ніч 910K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Руслан Владимирович ГоровойРуслан ГоровийКазки на ніч

Обережно! Ненормативна лексика!

Біблія

Микола повернувся з Америки. Назавжди. Не те щоб там не жилося, однак якщо кожен раз думаєш про батькове поле, згадуєш запах стерні та смак щойно надоєного молока, то ані Новий Йорк, ані Бостон ніколи не стануть рідними.

Перед переїздом він обдзвонив рідню і поспитав кому чого привезти. Сестра замовила ноутбук, батьку з мамою взяв по гарній мобілці. Племінникам набрав дрібної електроніки. А от дід Сава майже загнав Миколу в глухий кут.

— Привези мені Біблію. Ох і гарні ж у вас там в Америці Біблії бувають.

«Біблію то й Біблію», — подумав Микола, поклавши слухавку. І хоча старий ніколи не був набожний, та Микола не бачив його понад десять років, а отже, дід Сава міг змінити ставлення під смерть.

Знайти Біблію виявилося не так просто, як гадалося. Спочатку Микола пішов по нью-йоркських храмах. Зайшов у Свято-Миколаївський храм. Не зміг вибрати. Потім у Храм Христа Спасителя на Сімдесят Першій вулиці. Теж очі розбіглися. Хотілося діду подарувати щось так, щоб, як кажуть, до кінця життя. Не просто ж так просив старий Книжку Книжок. Нарешті в Брукліні, у парафії Святої Богородиці, він таки знайшов Біблію, яка сподобалася.

Не велика, однак і не миршава. З гарною шкіряною палітуркою з витиснутим на ній хрестом, прикрашеним камінцями. Не коштовні, звісно, однак усе одно доволі симпатичні. Папір цупкий, дорогий, трохи аж жовтуватий, під старовину. Та найбільше впав в око Миколі шрифт. Такий дід і без окулярів прочитає.

І ось тепер Микола йшов вулицею рідного села до хати діда Сави. Той жив на хутірці біля ставу. І попри вік, так і не схотів перебиратися до родини.

— Я в цій хаті народився, тут і помиратиму, — відказував він на всі пропозиції.

Микола побачив діда здаля. Той стояв біля хвіртки і неначе виглядав Миколу. У старому засмальцьованому кожусі, кашкеті й чоботах, які він носив і взимку, і влітку. Дід саме скручував з газети самокрутку.

— Ну привіт, мараканець, — простягнув дід руку.

— Доброго здоров’я, діду Саво. — Толік зняв блайзер і потис дідову долоню.