«Після злучення тварина сумна»

«Post coitum animal triste esb» («Після злучення тварина сумна») — цей латинський вислів цілком стосується феномену сучасного буття, який зветься «секс без кохання», або, як казав Еріх Фромм: «Статевий акт задля досягнення пікового переживання, граничного збудження, що хвилює і дарує насолоду, але згодом переростає у неминуче розчарування, є свідченням бажання «володіти», а не «бути», бо в ньому відсутня така духовна категорія як «любов».

Зрештою, не тільки про секс мова, а про все, що нас оточує і прирікає до схеми, в якій принцип «володіння» домінує над принципом «буття». У бажанні володіти ми зрікаємось самих себе й занурюємось у споживацьку лихоманку, в якій тонуть наші мрії, почуття, тонкі душевні вібрації, потяг до прекрасного, до самозаглиблення і самовдосконалення, до відчуття простої насолоди від прохолодного вітерцю на щоках чи споглядання засніженої соснової гілки. Матеріальний світ цупко тримає нас у своїх пазурах, прирікаючи позбуватися свого духовного «Я». Але не того «Я», що дорівнює сентенції «Я — це те, що я маю», але того, де «Я — це те, чим я є».

Цей одвічний антагонізм, який набув піку свого протистояння у моєму особистому житті, і призвів у якийсь момент до того, що я, втікши від міського гамору, спробував наодинці із собою довести до кінця одну творчу справу, яку задумав ще наприкінці 1990-х. А саме — дописати три повісті, які хоч якось відображають стан речей у тому проміжку буття, в якому мені випало жити на цій землі, коли мармизи моїх співплемінників та й більшості землян «сумні», наче у тої скотини, яку трахнули без її волі.

Повісті неоднозначні, інколи досить радикальні. Читання їх людям з обмеженими розумовими можливостями, браком культури, освіти, виховання (а таких у наш час повно) КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЕНО, бо може призвести до непередбачуваних наслідків.

Задумані й написані у період з 1998-го по 2012 рік, вони й досі (як на мою думку) не втратили своєї актуальності, а тому я наважуюся винести їх на суд читача.