«Небезпечне сватання»

Відколи Аслауг стала на порі, на хуторі Гусебю забули про спокій. Найкращі хлопці з села кожного вечора зчиняли через неї сварки і бійки. Найгірше було вночі проти неділі — тоді старий Кнут Гусебю, лягаючи спати, навіть не скидав шкіряних штанів і клав біля себе березового дрючка.

— Якщо вже виростив дівку, то треба глядіти її,— казав він.

Туре Несет був усього лише сином орендаря, а проте чимало людей у селі казало, що саме він найчастіше навідується до дочки багатого хуторянина. Старий Кнут аж мінився на виду, коли чув такі балачки.

— Усе це брехня, — казав він, — я ще ніколи не бачив того хлопця в себе на хуторі!

Та люди, слухаючи його, тільки пересміхалися між собою, і кожен думав: хай би Кнут, замість розбороняти заводіяк на подвір’ї і на току, добре пошукав по всіх закутках, то напевне знайшов би Туре.

Настала весна, й Аслауг перебралася з худобою на гірське пасовисько. І, коли над долиною нависала спека, а з гір, що здіймалися в сонячному мареві, повівало прохолодою і з пасовиська долинало дзеленчання дзвоників, гавкіт собаки, голос Аслауг та її гра на ріжку, в хлопців, що працювали внизу, завмирало серце. Тому, дочекавшись суботнього вечора, вони один поперед одного квапилися на пасовисько. Та ще швидше тікали звідти, бо за дверима чередницької хижі їх перестрівав якийсь парубійко і давав кожному такого стусана, що той потім довго пам’ятав і його, і слова, до нього додані:

— Поткнешся сюди ще раз, то й не такого дістанеш!

Хлопці зійшлися на тому, що на цілу околицю такі замашні кулаки могли бути тільки в Туре Несета. І всім синам багатих господарів здалося, що це ганьба: такий голодранець, а забрався на гірське пасовисько старого Кнута Гусебю!

Те саме здалося й Кнутові, як до нього дійшли ці чутки. І він вирішив, що, коли вже ніхто не може приструнчити того нахабу, доведеться йому з синами взятися до нього. Кнут, звісно, був уже немолодий — яка там молодість у шістдесят років! — але задля розваги часом мірявся силою зі своїм найстаршим сином.