«Німа»

172

Описание

Тасіта Степ — піддослідна. Бо ким ще може почуватися в цьому світі загнана в глухий кут творча натура? Маленьке піддослідне мишеня, що лише якимось дивом тримається за життя, адже й у смерті не бачить сенсу. Наче за іронією долі, колишня художниця стає до роботи у фірмі з працевлаштування: скільки ж їх навколо — талановитих, але бездіяльних та нерішучих? І що вона відчуває до них — співчуття чи зневагу? Тому й не одразу дівчина зрозуміє, навіщо нею став так опікуватися вуличний музикант Жар. Допомога по господарству в обмін на секс — так почалися їхні стосунки. Та якось зернята добра проростуть у серці Тасіти, і Жар повернеться, щоб розповісти їй свою історію…

1 страница из 175
читать на одной стр.

Настроики

Фон текста:

Текст
Текст
Текст
Текст

Аа
Roboto
Аа
Garamond
Аа
Fira Sans
Аа
Times

Німа (fb2) - Німа 898K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Юлия Гук

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2017

ISBN 978-617-12-2693-7 (FB2)

Жодну з частин даного видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Дизайнер обкладинки Аліна Ачкасова

Електронна версія створена за виданням:

Гук Ю.

Г93 Німа: роман / Юлія Гук. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. — 240 с.

ISBN 978-617-12-2274-8

УДК 821.161.2

ББК 84(4Укр)

Юлія Гук. Німа 5.01

Тасіта — мій піддослідний щур, моя святкова іграшка, мій експериментальний кролик, моє навчання.

Сьогодні піддослідна почувається значно краще. Вона вже близько тижня не виходить на вулицю. Гадаю: тікає від реальності. Увесь час спить і дивиться дурнуваті серіали онлайн (знаєте, такі комедійні 30-хвилинні відрізки про справжнє життя вигаданих людей). Вона неймовірно боїться думати. Бо в її мисливій голові, окрім розуму, живуть психологічні розлади. Саме через це я мешкаю разом з нею.

О дванадцятій дня її будить мобільний. Прокинувшись, Тася ще довго думає, чи знімати їй слухавку. Уставати не хочеться. Розплющення очей викликає депресію, пригнічення, інколи — ненависть і агресію. Чому? Тому що перше, що доводиться бачити, незавершені полотна. Уявіть, нежила кімната: ані шпалер, ані фіранок, ані шафи. Тільки диван, запилена люстра, ноутбук з довгим шнуром, який зміїться попід полотнами, розставленими в кутках. Незавершені полотна… Мабуть, саме вони мучать її найбільше, нагадуючи про нереалізованість.

Вона виставляє руку з-під теплої ковдри й намацує телефон біля ліжка. Узявши його, неохоче розкриває обличчя. Розплющує одне око, щоб побачити номер. Телефонують батьки. Після секундних роздумів усе ж вирішує відповісти — батьки запрошують на гостину.

Тася збирається, наче вона геть не жінка. Ну не може жінка витрачати на збори всього десять хвилин! На виході зустрічаємось очима: спухле обвітрене обличчя з поспіхом нанесеним яскравим макіяжем, матово-червоні губи, обведені чорним очі. Страшні в неї очі, навіть мені якось боязко в них дивитися.