«Діти морських туманів»

611

Описание

«Діти морських туманів» — продовження популярної у Франції книжки «Прощайте, мої п'ятнадцять літ...», яка 1971 року вперше вийшла українською мовою. Читач знову зустрінеться з норвезьким хлопцем Яном, який у вихорі війни залишився без батьків і попав до Франції, де познайомився з сиротою Фанні. Дівчина бере близько до серця недолю Яна. Між ними зароджується кохання. Герої проходять через ряд заплутаних пригод і складних психологічних переживань. Світла, чиста історія кохання французької дівчини і норвезького юнака зворушує, вчить молодь людяності, вірності, порядності.



1 страница из 172
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.
Діти морських туманів (fb2) - Діти морських туманів (пер. Надежда Николаевна Гордиенко-Андрианова) (Прощайте, мої п'ятнадцять літ... - 2) 1175K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Клод Кампань Клод КампаньДІТИ МОРСЬКИХ ТУМАНІВ

Ілюстрації Даніеля Дюпюї

З французької переклала Надія Гордієнко-Андріанова

Розділ першийЦЕЙ ДИВНИЙ ДІМ, ВІД ЯКОГОНЕНАЧЕ ТІКАЄ ЩАСТЯ

Я постукала у двері. Спершу несміливо, тихо, потім голосніше, рішучіше. Та ніхто не відчинив, і серце моє — сама не знаю чому — почало битися дужче.

Мені хотілося б, щоб на цей мій стукіт двері відчинилися, щоб усе нарешті з'ясувалось і я могла сказати:

— Крістіно… Можна до вас на хвилинку? Що у вас новенького?

І нараз мені здалося, що я надто кваплюся розгадати таємницю цього затишного будиночка, ніби створеного для щастя, а проте неспроможного осяяти світлом радості і спокою тієї, яка мешкала в ньому.

В цю мить хтось у сутінках схопив мене за руку. То був Гійом, мій брат, — він прийшов сюди слідом за мною.

— Годі, Фан! Не можна ж так безцеремонно стукати. Ну, на що це схоже?.. І взагалі, ти певна, що це тут?

Збентежена його зауваженням, я зайшла у двір, щоб ще раз уважно оглянути дім, але чиїсь кроки примусили мене здригнутися. Вони долинали здалеку, — здавалося, хтось гучно човгав дерев'яними сабо, ковзаючись по твердій землі, вкритій ожеледдю, і кроки лунко розлягалися в повітрі.

— Це там, на дорозі,— прошепотів Гійом. Він ніби хотів мене заспокоїти.

З його голосу я зрозуміла, що йому теж почала передаватися моя тривога.

Кроки наближалися. Ми швиденько вернулися назад, на дорогу, що вела до села. І тут побачили хлопчика років одинадцяти-дванадцяти, з ранцем за спиною. Хлопчак, певно, загулявся після уроків, ковзаючись на ставку. Я впізнала брата Марі-Клод Обер, однієї з моїх маленьких вихованок з підготовчого класу школи. Вони жили на фермі по сусідству.

— Добрий вечір, Даніелю… Скажи, тут живуть Ферки? Я не помилилася? Цей дім зветься Голубка, так?

— Авжеж! Тільки вони нікому не відчиняють.

— Як це — нікому не відчиняють? Хлопчик затято повторив:

— Нікому! Хоч усі добре знають, що у них є дівчинка… Вони обоє вчителі, а дочка їхня до школи не ходить. Чудні вони якісь, правда?

Висловивши свої міркування, він знизав плечима, кинув нам «до побачення» і почовгав далі дорогою, бо мороз уже добряче пощипував і кусав щоки.

Комментарии к книге «Діти морських туманів», Клод Кампань

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!