«Перейти темряву»

…Маленький Міка ніколи не буває на вулиці сам.

Хіба що прийде тітонька Льоля. І тоді можна буде тихенько, але наполегливо, поки Льоля із мамою п’ють каву або коричневий прозорий напій з череватої пляшки, час від часу скиглити: «Хочу на ставок… Хочу на ставок…»

Тітонька Льоля не така заклопотана, як мама. І не така сувора. Маленький Міка точно знає: якщо ось так поскиглити хоча б годинку, Льоля обов’язково зглянеться. А мамі просто набридне слухати це скавчання, і вона скаже:

— Забери цього дебіла! Я більше не можу!

Що таке «дебіл», Міка не знає, проте слово йому подобається, а головне, це означає, що зараз тітонька Льоля зітхне й скаже:

— Що ж, малий, ходімо. Тільки не більше, як на півгодинки!

І тоді маленький Міка прожогом кинеться по свої заповітні знаряддя — скляний півлітровий слоїк та сачок, натягне шорти, улізе в розтоптані сандалики і, згоряючи від нетерпіння, застигне на порозі.

Ой, як довго Льоля застібає свої модні черевички, підфарбовує й без того яскраві губи! Та ще й по цигарці треба викурити з мамою — «на доріжку»!

— Льолька! Тільки не довго! — наказує мама. — Я поки поставлю картоплю!

І вони вирушають на ставок, який поруч із їхнім багатоповерховим будинком.

Ставок — це диво! У його густих заростях усе рухається, шарудить, стрекоче, усе сповнене невідомого життя. Міка з задоволенням ступає на вогку траву і уявляє, що під його ногами — величезні, невидимі людському оку, міста з дивовижними мешканцями: комахами, мурашками, жучками, черв’яками… І там вирує своє життя, і там, так само, як і у «великому світі», є будинки, магазини, школи, стадіони. Тільки живуть там не люди, а маленькі комахи.

І Міка добре чує, як лущаться під його сандаликами всі їхні споруди (можливо, такі ж самі, як і його багатоповерхівка, тільки дуже-дуже малі!). Але роздивитись наслідки руйнування майже неможливо: надто рясно росте трава.

Краще спостерігати за мурашником. Якщо гілкою розворушити його, стає дуже добре видно коридори, кімнатки, підземні переходи, а головне — метушню, що здіймається там. Зовсім як у кіно про війну! От тільки прикро, що не чутно ніяких звуків! А галасу, певно, там багато. І усе це наробив він, маленький Міка, володар мурашиного всесвіту!