«Мама Маріца — дружина Христофора Колумба»

«Великі є твої суди, Господи, і невимовні.»

«Є сором, що наводить гріх, і є стид, що є славою і ласкою».

кожній матері окремо…

Містечко Мишин, куди після служби в армії Христофор привіз вісімнадцятилітню Маріцу, нічим особливим від інших, так само привітних — але не дуже маєтних — українських містечок, не відрізнялося.

Перерізане навпіл мілководою й негаласливою річкою, містечко скидалося на екзотичного пташка із широко розкинутими крилами над блискучою гладдю води. Населене кількома тисячами автохтонів та прийшлих, воно коли стиха втішалося, коли гучно хвилювалося в такт із малими й великими втіхами та хвилюваннями своїх мешканців, при цьому не відзначаючись особливою винахідливістю.

Чоловіки без надмірного трепету, але на повні горлянки щосезону підтримували ексклюзивні ноги свого незмінного футбольного кумира Блохіна, смачно спорожнюючи бочки несмачного, бо розведеного водою, пива місцевого розливу; чи мовчки й не надто осудливо, хіба що з прихованою долею заздрості похитували головами на чергову новину про чергове стрибання в гречку котрогось зі своїх земляків.

Жінки ж на кухнях та по магазинних чергах плодили й поширювали місцеві плітки-новини зі швидкістю, що наближалася до швидкості світла, опісля полегшено зітхаючи від усвідомлення, що на цей раз — свят-свят-свят! — новини не стосувалися їхніх родин.

А загалом життя в містечку Мишин текло собі без особливих потрясінь, розкоші чи неспокою.

Хтось умирав, хтось народжувався.

Одні одружувалися, інші розлучалися.

Комусь випадала щаслива лотерея, як-то холодильник чи навіть автомобіль, комусь — маячіла буцегарня за дрібне хуліганство чи спекуляцію.

І цей незмінний, чітко регламентований колообіг життя не міг нікого ні засмутити надовго, ні, тим більше, нікого надовго не зворушити. Навіть у радощах.

Хіба що Маріцу.

Кілька перших років життя в Мишині молоденька Христофорова дружина реагувала на містечкові — добрі й погані — новини так само, як реагували на будь-які новини в її рідному містечку: бурхливо.

Бурхливість реакції Маріциних земляків із містечка Фрунзе Верде[1], очевидно, була пов'язана з його місцезнаходженням. Маріцина маленька вітчизна, а по-тутешньому батьківщина, називалася єдиновживаним на той час словосполученням — сонячна Молдавія.