Хорунжий Єрофантенко залишався у своїй звичній ролі. Як його безпосередній начальник — командир сотні спеціяльного призначення — я мав би вживати якихось заходів до цього хронічного порушника дисципліни, хоча б за те, що він стер з комп'ютера свого АКМа (Автомат Калаченка мобільний) звукові записи з патріотичними промовами президента України Леонтія Горохова, а натомість завантажує вивільнену комп'ютерну пам'ять текстами своєї УКМ, так він по-панібратськи називає своє творіння — Українську книгу мертвих, але ж Григорій не лише мій приятель, а й фантастично хоробрий і дуже професійний вояк. Та й хто з солдатів Українського Війська не зітер зі свого автоматного комп'ютера це патріотичне лементування і не записав, хто що собі вподобав?! Хто — пісні Марти Сніжинки, сестер Ластів'яненко, Руслани, Івана Джонсона, хто — рок-груп "Чорний дирижабль", "Екстезі", "Нір-Ванна", "ВВ", "Мандри", а хто й концертні записи письменника-пофіґіста Леся Побарабанського. До того ж звуковий блок зовсім не впливав на основну роботу "бортового" комп'ютера цієї стрілецької зброї: отримавши дані про ціль, вирахувати траєкторію кулі та потужність вистрілу. Тому як міг я, командир сотні, заборонити своєму заступнику складати на особистому АКМі свою ж власну УКМ?!
Мій "бортовий" комп'ютер затьохкав соловейком, що означало прихід електронної пошти. Я нігтем натиснув клавішу і прочитав на моніторі сердите запитання полковника Щеневмерлого: "Чому не доповідаєте ситуацію, сотнику?" Я вже двома нігтями набив на клавіатурі: "Все за планом. Чекаємо, поки стемніє." І підписався: "Сотник Тризубич". Перестраховується пан полковник Щеневмерлий, кожну дрібничку хоче передбачити. Неперевершений аналітик-штабник, блискучий планувальник операцій, але страшенний зануда наш начальник відділу спецоперацій Ґенерального штабу Українського Війська, цей полковник Щеневмерлий.
Комментарии к книге «Українська книга мертвих», Василий Дмитриевич Кожелянко
Всего 0 комментариев