«Безсмертні»

БезсмертніЕв Семенюк Сум і невідь. Бентежність та розчарування. По-хмурість. Страх, який уявити важко, а іноді й зовсім неможливо. Здається, кожну людину хоча б раз за життя охоплюють такі почуття. Вони зринають, коли хочеться знати більше інформації про те, що тебе очікує в майбутньому, коли будні сповнені подіями, про які ти не здогадувався, не міг уявити, якими наслідками вони для тебе повернуться. Та цього разу сумніви мене огорнули в зовсім нетиповій ситуації. Та про це пізніше…Мене звати Версель Томпсон. І цю історію ви почуєте з моїх вуст.Версель… Таке незвичне ім’я для пересічного студента економічного коледжу, який не мав мрій, який постійно болісно страждав від нестерпного стресу. Мама казала, що назвала мене на честь дідусів Вернарда і Села. Поєднала їхні імена й отримала моє. Мати померла три роки тому від раку легенів, а тато… Тато останні три роки ходить на могилу до матері, постійно намагаючись переконати себе у її, як я кажу, воскресінні. Мабуть, це говорить про їхнє велике кохання, а можливо… Що тато звихнувся, збожеволів… Що я таке кажу. Невже то я звихнувся? Стільки заплутаних думок у голові, стільки різних припущень і здогадів, стільки питань без відповідей. Нескінченність марень і примарних сподівань… Досить! Зупинись! Потрібно зібратися, завжди пам’ятати, ким я був спочатку, що пережив і ким я є тепер.Отже, студент, економіка. Так, економіка! Ду-маю, мама б не схвалила мій вибір спеціальності. Пропрацювавши двадцять років в офісі, вона казала, що якби мала інший шанс чи інше життя, нізащо б не була економістом, обирала б професію, яка давала можливість подорожувати світом, ніколи не нудьгу-вати… Смішно й подумати, адже тепер я знаю напевне, що вона не вчинила б інакше, не вибрала іншої спеціальності… Та це неважливо… Тепер все стало неважливим. Все, що мало для мене значення… Мої друзі, досягнення та переконання, вони – неважливі! Я маю… Мав небагато друзів. Вони безцінні, всі такі рідні, а я з ними навіть не попро-щався, не сказав їм ні слова. Але ж не мав нагоди, не мав часу, не був… Все… Вистачить цуратися першорядної теми! Моє життя було сповнене дарем-них надій, я й сам знав, що так більше жити не зможу. Я не сумую за ним. І тим краще, що воно закінчилося.