«Вибрані романи»

Міґель де Унамуно наполягав, щоб я написав передмову до цієї книги, в якій він розповів неймовірну сумну історію мого доброго друга Ауґусто Переса та його загадкової смерті, і я не міг не написати її, бо побажання сеньйора Унамуно для мене наказ у прямому значенні цього слова. Я не дійшов до того крайнього гамлетівського скептицизму, що був притаманний моєму бідолашному другові Пересу, який, у підсумку, засумнівався навіть у власному існуванні, а проте я твердо переконаний, що не маю тієї якості, яку психологи називають незалежною волею, хоч мене і втішає та думка, що дон Міґель також її не мав.

Комусь із наших читачів може видатися дивним, що саме я, особа нікому не відома в республіці іспанського письменства, пишу передмову до книги дона Міґеля, який уже в ній відомий, тоді як давній звичай велить, щоб письменники більш відомі, у своїх передмовах, рекомендували читачам менш відомих або й зовсім невідомих колег. Але дон Міґель і я домовилися порушити цей шкідливий звичай і зробити навпаки, а саме: щоб чоловік нікому не відомий відрекомендував чоловіка відомого. Бо, власне кажучи, книги купують за текст твору, а не за текст передмови; і тому буде цілком природним, коли такий молодий початківець, як я, бажаючи здобути визнання, замість просити котрогось із ветеранів письменства, щоб той написав передмову до його твору, навпаки, попросить, щоб він дозволив йому написати передмову до однієї з його книжок. Я думаю, такий підхід сприяв би вирішенню проблеми одвічного протистояння між батьками й дітьми.

Власне, чимало зв’язків поєднують мене з доном Міґелем де Унамуно. Крім того, що в цій книжці, яку я радше назвав би рюманом, аніж романом — див. с. 135, де підтверджується, що термін рюман винайшов не хто інший, як я, — він описує чимало балачок і розмов, що відбувалися між нещасливим Ауґусто Пересом і мною, а також розповідає в ній про народження мого пізнього сина Вікторсіто, я, здається, маю якихось далеких родичів із доном Міґелем, позаяк моє прізвище носив один із його предків, згідно з глибокими й науково обґрунтованими генеалогічними дослідженнями мого друга Антоніна С. Папарриґопулоса, чоловіка у світі ерудиції дуже відомого.