«Енн із Острова Принца Едварда»

Коштовності відкриються лише

Тим, хто шукає віддано й тривало.

Любов закличе Доля; це пришестя

Із суті зірве темне укривало.

Усім дівчатам з усього світу, котрі хотіли «більше дізнатися про Енн»

— «Жнива минули, скінчилось літо»,[1] — процитувала Енн Ширлі, замріяно споглядаючи скошені поля. Удвох із Діаною Баррі вони збирали яблука в саду Зелених Дахів — а тепер присіли відпочити в сонячному закутку, де невагомі зграйки будякових насінин пливли повз них на крилах вітру, досі по-літньому свіжо налитого ароматами папороті з Лісу Привидів.

Та все довкола вже свідчило про осінь. Звіддалік чувся глухий морський прибій, поля, зарослі на межах золотушником, стояли голі й сухі, у долині коло струмка багряніли айстри, а Озеро Осяйних Вод мерехтіло попід небом синє-синє — і не була то ані мінлива блакить весни, ані бліда голубінь літа. То була ясна, прозора, непорушна синява — мовби вода облишила примхливу гру емоцій та почуттів і поринула в спокійну задуму, якої не могли сколихнути пусті легковажні мрії.

— Гарне було літо, — усміхнулася Діана, крутячи новенького перстеника на лівій руці. — І весілля панни Лаванди стало йому чудовим підсумком. Мабуть, пан та пані Ірвінг зараз біля Тихого океану.

— Здається, вони поїхали так давно, що за цей час могли вже об’їхати цілий світ, — зітхнула Енн. — Не віриться, що вони лише тиждень тому побралися. Тут стільки змін. Пан та пані Аллан теж поїхали. Якою пусткою здається їхній дім із замкненими віконницями! Вчора я проминала його — і мене охопило відчуття, наче всі, хто жив там, померли.

— Не буде в нас більше такого пастора, як пан Аллан, — мовила Діана з похмурою затятістю. — Цілу зиму доведеться слухати всіляких тимчасових заступників, а щодва тижні взагалі ніхто не приїздитиме. І ви з Гілбертом поїдете — тут буде так нудно.

— Зате лишиться Фред, — лукаво нагадала Енн.

— Коли пані Лінд переїде в Зелені Дахи? — поцікавилася Діана так, мовби й не чула останніх її слів.